Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Пшонки М.П.,

суддів: Гончара В.П., Кафідової О.В.,

Євграфової Є.П., Колодійчука В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Ялтинське міське управління земельних ресурсів, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2010 року,

У січні 2009 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, просив зобов'язати ОСОБА_4 усунути йому перешкоди в користуванні частиною земельної ділянки площею 0.004 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить, йому на праві власності, шляхом знесення будівель. Посилався на те, що земельна ділянка площею 0,0450 належить йому на праві приватної власності, на підставі державного акта на землю. ОСОБА_4 є власником суміжної земельної ділянки. При будівництві ОСОБА_4 будинку і господарських споруд на спірній земельній ділянці, нею частково було зайнято спорудами і його земельна ділянка, а саме: на частині його земельної ділянки розташована частина гаражу і басейну ОСОБА_4, що перешкоджає йому користуватися земельною ділянкою і тим самим порушує його право власності.

Рішенням Ялтинського міського суду від 15 червня 2010 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5 в строк до 1 січня 2011 року звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, належну ОСОБА_3 на підставі державного акту серії ЯЖ № 524751 від 14 жовтня 2008 року, площею 42, 81 кв. м., що розташована у АДРЕСА_1, з параметрами на місцевості: довжиною 20,78 м., шириною 2,06 м. в граничних точках: точка 7, що знаходиться на стіні гаражу ОСОБА_4, точка 8 знаходиться біля басейну ОСОБА_4, винесена на місцевості при проведенні огляду інженером геодезистом ОСОБА_6. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5 в строк до 1 січня 2011 року привести самовільно зайняту земельну ділянку, належну ОСОБА_3 на підставі державного акту серії ЯЖ № 524751 від 14 жовтня 2008 року, площею 42, 81 кв. м., розташованої у АДРЕСА_1, у придатний для використання стан шляхом знесення частини гаражу № 1-12 розмірами: шириною 2,06 м зовні та довжиною на всю довжину гаражу 12,4 м. всередині, басейну 2,06м х5,36 м., що знаходиться на земельній ділянці, зафарбованої червоним кольором на додатку №1 до висновку експертизи № 2578., за умови узгодження з відповідними службами та проведення інженерно - технічної документації. У разі невиконання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 рішення суду в строк до 1 січня 2011року, приведення самовільно зайнятої земельної ділянки у придатний для використання стан шляхом знесення частини гаражу та басейну зобов`язано здійснити ОСОБА_3 за рахунок ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Додатковим рішенням апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2011 року стягнуто солідарно з відповідачів на користь Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз за участь експерта у судовому засіданні 512, 52 грн.

У касаційних скаргах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено наявність накладення земельної ділянки ОСОБА_4 на земельну ділянку ОСОБА_3, площа даного накладення складає 42.81 кв. м. На частині ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_4 і яка накладається на земельну ділянку ОСОБА_3, знаходиться частина гаражу літер 1-12 і частина басейну. Здійснити знесення цієї частини будівель без пошкодження їх цілісності та цілісності будинку, який в свою чергу належить також і ОСОБА_7, неможливо.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 самовільно зайняла частину земельної ділянки ОСОБА_3, і захист його порушеного права власника земельної ділянки слід здійснити шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

З таким висновком суду безспірно погодитись не можна.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності непорушне, кожен мас право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає зносу особою, яка здійснила самовільне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому матеріальної і моральної шкоди.

Таким чином, у власника землі є декілька передбачених законом способів вимагати усунення порушення його прав на землю: як знос самовільно збудованого об’єкту, так і відшкодування збитку, заподіяного внаслідок порушення його прав власності.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що здійснити знесення частини будівель (частини гаражу і частини відкритого басейну), які належать ОСОБА_4 і знаходяться за межами її ділянки, технічно неможливо без пошкодження цілісності вказаних будівель і нанесення шкоди житловому будинку.

Постановляючи рішення про зобов`язання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звільнити частину спірної земельної ділянки, привести її у придатний до використання стан, а саме шляхом знесення частини гаражу та басейну, апеляційний суд не врахував, що гараж прилягає до житлового будинку, перекриття цих будівель взаємозв`язані, а знесення гаражу пошкодить житловий будинок. Знесення частини басейну порушить його цілісність і зробить його використання неможливим. Зазначені обставини роблять виконання такого судового рішення технічно неможливим. Крім того, апеляційний суд поставив можливість виконання рішення під умови, що не були предметом розгляду справи, а саме: зобов'язав відповідачів привести земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом часткового знесення гаража і басейна "за умови погодження з відповідними службами та проведення інженерно-технічної документації", вийшовши за межі позовних вимог і вимог апеляційної скарги.

Наведене свідчить, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту свого права, а апеляційним судом помилково захищено порушене право у обраний позивачем спосіб.

Застосовуючи в якості захисту порушеного права позивача саме зобов`язання звільнення спірної частини ділянки, апеляційний суд не дав оцінки неспівмірності витрат, які будуть понесені відповідачами на усунення порушення права споживача, оскільки внаслідок звільнення ділянки буде порушено не тільки цілісність будівель, а будинку в цілому.

Разом з тим, законом передбачено і інші способи захисту права власника, крім знесення будівлі, як це передбачено ч. 4 ст. 376 ЦК України, однак інших вимог позивач не заявляла.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясовано належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Так, апеляційним судом не звернуто уваги на доводи відповідачів, що межі земельних ділянок і порядок користування ними узгоджений між ОСОБА_4 та попереднім власником ділянки – матір`ю позивача, яка була обізнана про виконання будівельних робіт ОСОБА_4, але фактично не заперечувала проти будівництва. Будинок із спорудами закінчений будівництвом і зданий в експлуатацію в лютому 2007 року, а ОСОБА_3 став власником земельної ділянки у серпні 2008 року, тобто на момент прийняття позивачем ділянки у дар будинок із спорудами вже існував і дарувальник та обдарований були обізнані про їх наявність.

Наведене свідчить про те, що апеляційним судом порушено норми процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Натомість рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим.

Відповідно до ст. 339 ЦПК, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції – залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 11 листопада 2010 року та д одаткове рішення апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2011 року скасувати, рішення Ялтинського міського суду від 15 червня 2010 року залишити в силі .

Ухвала оскарженню не підлягає.