Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Гончара В.П., Євграфової Є.П.,

Кафідової О.В., Колодійчука В.М.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (далі – ПАТ "Родовід Банк"), приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання незаконним виконавчого напису нотаріуса та його скасування за касаційною скаргою ПАТ "Родовід Банк" на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 18 листопада 2010 року,

У грудні 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 22 березня 2006 року між ними та банком на забезпечення виконання кредитного договору укладено договір іпотеки. За цим договором позивачами передано в іпотеку банку належний їм на праві власності будинок, який розташований на земельній ділянці площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1. У серпні 2009 року нотаріусом за заявою банку вчинено нотаріальний напис №741, за яким для задоволення вимог банку у розмірі 1524201 грн. 49 коп. звернуто стягнення на будинок. Позивачі вважають, що вчинений нотаріусом виконавчий напис про звернення стягнення на будинок порушує їхнє право власності, тому просили визнати його незаконним і скасувати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 1 жовтня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 18 листопада 2010 року рішення міськрайонного суду скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог. Виконавчий напис №741 від 21 серпня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом ОСОБА_5, про звернення стягнення на будинок, що розташований на земельній ділянці площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1, на користь ПАТ "Родовід Банк" визнано таким, що не підлягає виконанню з моменту вчинення.

У касаційній скарзі ПАТ "Родовід Банк" просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду та задовольняючи позов ОСОБА_7, апеляційний суд виходив із того, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримував від банку первинні документи щодо видачі кредиту, тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивачів перед банком, а також суми штрафних санкцій та процентів, зазначені у виконавчому написі, є безспірними.

Проте з таким висновком суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. ст. 34, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють виконавчі написи за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172 (1172-99-п) (далі - Перелік).

Відповідно до п. 1 цього Переліку (1172-99-п) , до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів входять нотаріально посвідчені угоди, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на майно.

Судом установлено, що 22 березня 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Родовід Банк" укладено кредитний договір, згідно з яким позивачу відкрито кредитну лінію з лімітом 145 тис. доларів США зі сплатою 17% річних з терміном повернення 22 березня 2009 року (а. с. 13).

Проте ОСОБА_3 кредит згідно встановленого пунктом 1.1 договору строку не повернув, заборгованість за кредитом перенесена на рахунок простроченої, що підтверджується випискою з особового рахунку 22079527000019 (а. с. 38).

Виходячи з наведеного, позивач є таким, що прострочив виконання зобов’язань, і згідно пункту 3.5 кредитного договору відповідачем нарахована пеня в розмірі подвійної процентної ставки 34 % за кожен день прострочення, що на дату вчинення виконавчого напису становило 26 655, 10 доларів США.

Як убачається з матеріалів справи, на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між сторонами у справі укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано нерухоме майно – будинок, який розташований на земельній ділянці площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, договір іпотеки підтверджує наявність грошового зобов’язання.

Пунктом 4.1 кредитного договору визначено, що у разі недотримання позичальником умов договору банк має право вимагати дострокового припинення, повернення одержаної суми кредитів, сплати нарахованих за ними процентів, а також звернути стягнення на предмет застави згідно з договором іпотеки від 22 березня 2006 року.

З огляду на безспірність вимог, 21 серпня 2009 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис на договорі іпотеки про стягнення суми кредитної заборгованості за рахунок примусової реалізації майна (а. с. 12).

Для вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріусу надано всі документи, які визначені Переліком (1172-99-п) та підтверджують безспірність заборгованості, а саме: кредитний договір; договір іпотеки; виписки з особового рахунку ОСОБА_3, які підтверджують суму заборгованості за тілом кредиту; виписки з особового рахунку ОСОБА_3, які підтверджують суму заборгованості за відсотками; розрахунок нарахованої пені із вказівкою на підставі та порядок її нарахування; копії листів-претензій з відмітками про отримання їх відповідачами (а. с. 37-46).

Суд першої інстанції, з’ясувавши обставини справи, давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про достатність підстав для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 18 листопада 2010 року скасувати, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 1 жовтня 2010 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.