Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Гвоздика П.О., Ткачука О.С.,

Кузнєцова В.О., Штелик С.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Кременчуцького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Крюківської районної ради м. Кременчука, про усунення перешкод в користуванні майном, зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що з 5 червня 1993 року до 28 лютого 1996 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 У січні 1999 року сторони у справі поновили сімейні стосунки та почали знову мешкати разом. 16 жовтня 2001 року вони за спільні кошти на підставі договору купівлі - продажу придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку оформлено на відповідача. З вересня 2006 року відповідач перешкоджає їй та доньці, ОСОБА_6, користуватися спірною квартирою. Вважає, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя на підставі ст. 60 СК України. Просила суд визнати за нею права власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_1.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та просила суд встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з січня 1999 року до вересня 2006 року; згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а її власником - 1/2 частини квартири.

У травні 2009 року ОСОБА_4 звернуся до суду із зустрічним позовом. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що квартира АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю. Він сплачує за житлово-комунальні послуги з урахуванням ОСОБА_6 та ОСОБА_3, які не проживають у зазначеній квартирі з вересня 2006 року, що порушує його право власності.

Просив суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом зняття ОСОБА_3 з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1. Зобов'язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Кременчуцького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області зняти з реєстрації ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

У січні 2010 року ОСОБА_4 доповнив позовні вимоги та просив суд також зобов'язати відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Кременчуцького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області зняти ОСОБА_6 з реєстрації у спірній квартирі.

рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 7 червня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з січня 1999 року до вересня 2006 року. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_1, по 1/2 частині за кожним. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 51 грн. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2010 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Зобов’язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Кременчуцького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області зняти ОСОБА_3 та ОСОБА_6 з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, задоволення зустрічного позову ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони у справі з 1999 року до 2006 року перебували у фактичних шлюбних відносинах. На підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2001 року ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1, яка є його особистою приватною власністю. Вимоги ОСОБА_4 про зняття з реєстрації підлягають задоволенню, оскільки він, як власник майна, має право вимагати усунення перешкод у користуванні квартирою.

Проте повністю з таким висновками суду погодитися не можна з таких підстав.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (2947-14) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

Відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"). В інших випадках спільна власність громадян є частковою. (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (v0020700-95) ).

Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, ОСОБА_4, посилалась на те, що згідно зі ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін у справі, як майно набуте внаслідок спільної праці членів сім’ї.

Сторони у справі спільно проживали без реєстрації шлюбу, тому спірна квартира згідно з положеннями ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" та нормами КпШС України (2006-07) не є об'єктом спільної сумісної власності.

Суд апеляційної інстанції дійшов законного висновку, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відсутні.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо зняття з реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у спірній квартирі.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Судом встановлено та убачається з матеріалів справи, що на підставі заяви ОСОБА_4 від 15 грудня 2003 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_6

Вимог про виселення (ст. 116 ЖК України) або про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням (ст. 72 ЖК України) ОСОБА_4 не заявляв.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічного позову ухвалено з порушенням норм матеріального закону, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволення позову ОСОБА_4

Керуючись ст. ст. 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 20 вересня 2010 року частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.