розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої несвоєчасним виконанням банківських послуг, за касаційними скаргами ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 30 вересня 2010 року,

У лютому 2010 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що 8 серпня 2008 року між ним та закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ЗАТ КБ "ПриватБанк") було укладено договір на вклад "Стандарт достроковий" із щомісячною виплатою процентів, за яким він передав відповідачу 100 тис. грн. строком на два роки - до 8 серпня 2010 року з процентною ставкою 16,5%.

Раніше, 6 жовтня 2006 року, між ними було укладено кредитний договір, відповідно до якого ЗАТ КБ "ПриватБанк" надано йому кредит в розмірі 73 129 грн. 66 коп. зі сплатою відсотків за користування до 7 жовтня 2013 року.

Оскільки ним було порушено термін виконання зобов’язань за кредитним договором й виникла заборгованість в сумі 4 910 грн. 36 коп., він 11 грудня 2008 року звернувся до відповідача із заявами про дострокове розірвання договору від 8 серпня 2008 року, однак йому було відмовлено.

Після цього він звернувся до відповідача із заявою про зарахування зустрічних вимог з метою погашення заборгованості за кредитним договором, однак йому також було відмовлено.

17 серпня 2009 року відповідач повідомив його про наявність заборгованості за кредитним договором в сумі 59 424 грн. 74 коп., в тому числі простроченої заборгованості в сумі 19 504 грн. 87 коп., заборгованості за кредитною карткою в сумі 10 515 грн. 70 коп., в тому числі простроченої заборгованості в сумі 6 022 грн. 51 коп.

8 жовтня 2009 року він отримав 22 146 грн. 58 коп. із депозитного вкладу.

Вважаючи, що відповідачем порушені норми законодавства про захист прав споживачів та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив стягнути з ЗАТ КБ "ПриватБанк" 900 тис. грн. пені за несвоєчасне надання послуг, 25 801 грн. майнової шкоди за завдані збитки, понесені за кредитним договором та 10 тис. грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

Крім того, ОСОБА_3 просив стягнути з ЗАТ КБ "ПриватБанк" 611 700 грн. матеріальної шкоди завданої ненаданням послуг.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 30 вересня 2010 року, позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі – ПАТ КБ "ПриватБанк") на користь ОСОБА_3 423 тис. грн. пені, 25 081 грн. понесених збитків, завданих несвоєчасним виконанням банківських послуг, всього 448 081 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, і ухвалити нове рішення по відмову в позові.

ОСОБА_3 у касаційній скарзі просить ухвалені в справі судові рішення змінити та стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь 900 тис. грн. пені та 300 тис. грн. понесених збитків, завданих несвоєчасним виконанням банківських послуг.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що 8 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" укладено депозитний договір № SAMD № 25000704055457 із щомісячною виплатою процентів на умовах, що ОСОБА_3 передає, а банк приймає грошові кошти в суми 100 тис. грн. терміном два роки - до 8 серпня 2010 року включно.

Також між ОСОБА_3 та ПАТ КБ "ПриватБанк" 6 жовтня 2006 року укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язувався передати ОСОБА_3 53 590 грн. на строк з 6 жовтня 2006 року до 7 жовтня 2013 року включно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії.

У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача із заявою про дострокове розірвання депозитного вкладу в зв’язку з тим, що за кредитним договором від 6 жовтня 2006 року виникла заборгованість за кредитом, відсотками, винагородою, комісією, на що відповідачем була надана відповідь про неможливість дострокового розірвання депозитного договору з посиланням на п. 2.5 постанови Правління НБУ від 11 жовтня 2008 року № 319 "Про додаткові заходи щодо діяльності банків" (v0319500-08) та виплати грошових коштів по закінченню строку дії договору від 8 серпня 2009 року.

8 жовтня 2009 року відповідачем за рахунок депозитного вкладу було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, а решту вкладу в розмірі 22 146 грн. 57 коп. повернуто позивачу.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення за прострочення повернення депозиту майнових збитків у вигляді нарахувань за кредитним зобов’язанням на загальну суму 25 801 грн. та пені, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про порушення банком вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , що виявилося у простроченні банком на 141 день повернення депозитного вкладу з моменту закінчення 19 травня 2009 року дії мораторію, встановленого постановою Правління НБУ від 11 жовтня 2008 року № 319 "Про даткові заходи щодо діяльності банків" (v0319500-08) .

Задовольняючи вимоги про стягнення збитків в сумі 25801,00 грн., суд також дійшов висновку, що останні виникли внаслідок того, що відповідач не скористався правом зробити зарахування зустрічних однорідних вимог з депозитного рахунку на кредитний рахунок з 19 травня 2009 року.

З такими висновками колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування.

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків (шкоди).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням шкідливого результату.

Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами.

У свою чергу відсутність вини у заподіянні шкоди доводиться особою, що вчинила порушення; винна поведінка порушника має місце тоді, якщо він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачав його негативні наслідки, бажав їх настання, або коли порушник, передбачаючи настання негативних наслідків, розраховував на їх відвернення, чи не передбачав настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало, перш за все, визначити підстави застосування цивільно-правової відповідальності (внаслідок порушення договору чи передбачених чинним законодавством цивільних прав позивача), з'ясувати, яке саме зобов'язання чи право було порушено та в чому конкретно воно полягало, що спричинило завдання збитків позивачу, вид заподіяних збитків для встановлення наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, зазначивши встановлені обставини у судових рішеннях.

З огляду на наведене, враховуючи відсутність в матеріалах справи заяв позивача про можливість погашення заборгованості за кредитом шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з повернення депозиту, висновки суду щодо виникнення збитків внаслідок непроведення такого зарахування є безпідставними, а покладення на відповідача відповідальності у формі відшкодування збитків за нездійснення свого права суперечить в цілому принципам юридичної відповідальності, що настає за порушення саме зобов’язань.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України судом при вирішенні спору не з'ясовано підстави покладення на відповідача відповідальності за відсотки, сплачені позивачем, не встановлено належним чином в чому полягають неналежні дії відповідача у цій частині та не досліджено причинно-наслідковий зв'язок між сплатою відсотків та настанням збитків.

Крім того, застосовуючи до спірних правовідносин Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , суд не врахував, що депозитні операції є банківськими операціями, а не послугами чи виконаною роботою, в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Застосування судом закону, що не підлягає застосуванню, призвело до безпідставного покладення на відповідача відповідальності згідно із нормами Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та стягнення 423 тис. грн. пені.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 12 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 30 вересня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.