розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Крижопільского районного споживчого товариства, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на нежиле приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2010 року,

У лютому 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Крижопільского районного споживчого товариства, в якому просила визнати дійсним укладений 26 грудня 2003 року між нею та Крижопільським районним споживчим товариством в особі керуючої санацією ОСОБА_4, яка діяла на підставі ухвали господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2003 року, договір купівлі-продажу нерухомого майна, магазину-кафе "Віраж", що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та складається з наступних будівель і споруд: торговий зал площею 256,6 кв. м, склад площею 15,5 кв. м, склад площею 38,5 кв. м, підвал площею 38,5 кв. м, підвал площею 257,3 кв. м, які на момент звернення до суду й розгляду справи судом реконструйовано та мають наступне призначення й розміри. Перший поверх будівлі, позначеної на плані літ "А": коридор площею 3,8 кв. м, магазин площею 184, 7 кв. м, коридор площею 21,3 кв. м, склад площею 15,5 кв. м, склад площею 38,5 кв. м, склад площею 37,6 кв. м, туалет площею 2,2 кв. м, туалет площею 2,2 кв. м. Підвальне приміщення літ. "А": кафе площею 47,5 кв. м, кафе площею 47,5 кв. м, кафе площею 47,5 кв. м, кафе площею 13,5 кв. м, коридор площею 10,0 кв. м, кафе площею 22,4 кв. м, підвал площею 38,5 кв. м, коридор площею 7 кв. м, котельня площею 7 кв. м, склад площею 7,3 кв. м, кухня площею 26,4 кв. м.

Зазначала, що в цей же день, 26 грудня 2003 року, здійснено прийом-передачу спірного приміщення магазину, про що складено відповідний акт.

Продаж вказаного вище магазину було здійснено за 36 739 грн., які були сплачені нею 29 грудня 2003 року на рахунок Крижопільського районного споживчого товариства, що підтверджується платіжним дорученням № 12 від 29 грудня 2003 року.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 2 березня 2006 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 10 серпня 2009 року рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 2 березня 2006 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

До участі у справі в якості співвідповідача судом залучена ОСОБА_4 У травні 2010 року ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та просила також визнати за нею право власності на вказане вище нерухоме майно.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення у справі, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що 26 грудня 2003 року між ОСОБА_3 та Крижопільським районним споживчим товариством в особі керуючої санацією ОСОБА_4, яка діяла на підставі ухвали господарського суду Вінницької області від 19 вересня 2003 року, в простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, магазину-кафе "Віраж", розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

29 грудня 2003 року ОСОБА_3 повністю сплатила суму вартості спірного приміщення, зазначену в договорі, в розмірі 36 740 грн.

26 грудня 2003 року, згідно з актом прийому-передачі, магазин було передано ОСОБА_3

Право власності на спірне нежиле приміщення ОСОБА_3 зареєструвала в Тульчинському бюро технічної інвентаризації на підставі рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 2 березня 2006 року, яке набрало законної сили.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, позивачка виконала всі взяті відповідно до договору зобов’язання, однак відповідач ухилився від подальшого нотаріального посвідчення договору.

Однак із такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно з ч. 2 ст. 47 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі – ЦК УРСР (1540-06) ), якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. У цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Згідно з вимогами ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради.

Отже, визнання в судовому порядку дійсним договору купівлі-продажу спірного нежилого приміщення суперечить вимогам законодавства, чинного на час укладення цього договору.

Також, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суди не дали належної оцінки тому, що відсутні правовстановлюючі документи на спірне нежиле приміщення, як то акт введення в експлуатацію та інше, та відсутній оригінал договору купівлі-продажу нежилого приміщення.

Крім того, суди помилково застосували до правовідносин, які виникли під час дії ЦК УРСР (1540-06) , норми Цивільного кодексу України (435-15) .

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 21 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2010 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до Крижопільского районного споживчого товариства, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на нежиле приміщення передати на новий розгляд до суду першої інстанції.