розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, закрите акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "Аска", перший Український міжнародний банк, орган опіки та піклування виконавчого комітету Пролетарської районної в м. Донецьку ради, про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними, визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_10 на рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 жовтня 2010 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якому просили визнати недійсним договір купівлі-продажу кварти АДРЕСА_1, укладений 6 липня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_11; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної кварти, укладений 17 серпня 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_11; визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної вище кварти, укладений 28 грудня 2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_12, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_13; визнати недійсною реєстрацію зазначених договорів купівлі-продажу комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації м. Донецька"; визнати

за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_14 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 травня

2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 14 жовтня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_10 просить скасувати рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 жовтня 2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають у повному обсязі.

Судами встановлено, що 18 жовтня 2001 року представництвом фонду державного майна України в м. Донецьку було видано свідоцтво № 5862 про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Власниками квартири зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 1 червня 2006 року за ОСОБА_5 визнано право власності на вказану вище квартиру.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 6 липня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_11, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_6 купив трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з договором купівлі-продажу від 17 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_11, ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_7 купив спірну квартиру.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_13, ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_8 купила квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Також установлено, що на час укладання договору купівлі-продажу від 6 липня 2006 року спірна квартира належала продавцю ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі рішення Пролетарського районного суду

м. Донецька від 1 червня 2006 року, але фактично така справа судом не розглядалась. Згідно з висновком експерта від 10 травня 2007 року № 4 відтиски круглої печатки з реквізитами "Пролетарський районний суд

м. Донецька" нанесені не печаткою цього суду. 29 січня 2007 року слідчим відділом Пролетарського районного відділу Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі – СВ Пролетарського РВ ДМУ ГУ МВС України в Донецькій області) порушено кримінальну справу за фактом заволодіння чужим майном шляхом обману, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі – КК України (2341-14) ).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, суд першої інстанції, керуючись ст. ст. 203, 215, 321, 328 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), виходив із того, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а спірна квартира вибула із володіння власників без їх волевиявлення.

Апеляційний суд, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість такого рішення.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна.

Згідно з вимогами ЦК України (435-15) особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 330, ст. 388).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно зі ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

За змістом ст. 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків та моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до ст. 11 ЦПК України.

Судам необхідно врахувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

У порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суди не визначилися з характером спірних правовідносин і не застосували правову норму, яка підлягає застосуванню.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково.

Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 14 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 14 жовтня

2010 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, закрите акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія "Аска", перший Український міжнародний банк, орган опіки та піклування виконавчого комітету Пролетарської районної в м. Донецьку ради, про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними, визнання права власності передати на новий розгляд до суду першої інстанції.