Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Чернігівського районного відділу МВС України в Чернігівській області про визнання права користування житловим примішенням та зобов"язання провести реєстрацію за касаційною скаргою ОСОБА_3, на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2010 року

В липні 2010 року ОСОБА_4 звернувся в суд з зазначеним позовом. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що він перебуває з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі з 1994 року, після реєстрації шлюбу вони деякий час жили в різних містах України, також він проживав певний час в Росії, а з 2002 року він прописаний в квартирі батьків відповідачки, за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач також вказав, що з вересня 2006 року відповідачка є власником будинку АДРЕСА_2, куди він вселився з моменту придбання будинку в якості члена сім"ї відповідачки і проживає там постійно.

Посилаючись на ці обставини і на те, що відповідачка не бажає його зареєструвати в будинку, позивач просив визнати за ним право користування будинком та зобов"язати Чернігівський районний відділ УМВС України в Чернігівській області зареєструвати його, позивача, в будинку.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2010 року, позов задоволений.

Постановлено визнати за ОСОБА_4 право користування житловим приміщенням в будинковолодінні АДРЕСА_2 та зобов"язати Чернігівський районний відділ УМВС України в Чернігівській області зареєструвати позивача в зазначеному будинку.

В касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в позові. В обґрунтування касаційної скарги, касатор посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції, з висновками якого погодився Апеляційний суд, виходив з того, що сторони являються подружжям, позивач являється членом сім"ї відповідачки, постійно проживає в будинку, а тому має право на реєстрацію в цьому будинку.

З такими висновками погодитися на можна.

Встановлено, що в 1994 році сторони зареєстрували шлюб. В 2006 році відповідачка ОСОБА_3 за договором дарування стала власником будинку АДРЕСА_2.

Ухвалюючи рішення, суд керувався ст..156 Житлового кодексу України (5464-10) , ст..405 ЦК України (435-15) .

Зазначені норми закону регулюють право користування приватним будинком (квартирою) членів сім"ї власника, а також осіб, які на момент вселення були членами сім"ї (ст..156 ЖК).Крім того з вказаних норм випливає, що вселення повинно відбуватися за згодою власника будинку (квартири).

Виходячи з вимог ст..10 ЦПК України (1618-15) суд у кожному випадку зобов"язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного, об"активного з"ясування обставин справи.

Обгрунтоваючи рішення, суд послався на покази свідків. Разом з тим, свідки не надали показань щодо обставин вселення позивача в будинок. Не містять цих даних і довідка та акт сільради. Таким чином, залишилися неперевіреними доводи сторін щодо обставин вселення в будинок та проживання позивача в ньому.

Встановивши, що власник будинку - відповідачка ОСОБА_3 заперечує проти реєстрації позивача в її будинку, суд задовольняючи позовні вимоги позивача про реєстрацію його в будинку, послався на ст..10 Закону України" Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) .

Ст.10 вказаного Закону встановлює зобов"язання органу реєстрації внести зміни до реєстраційного обліку лише в разі надання особою достовірних даних про внесення під час реєстрації помилкових відомостей.

Встановлено, що позивач з 2002 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

Застосувавши ст..10 Закону України, "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) ., суд не навів мотивів, за яких дійшов висновку про помилкову реєстрацію позивача в Сумській області, яка відбулася за декілька років до набуття відповідачкою права власності на будинок. Крім того, суд не навів мотивів та норм законодавства, за якими дійшов висновку про можливість реєстрації особи а будинку без згоди власника.

Таким чином, судом порушені норми матеріального права. Крім того, допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому у відповідності до ч.3 ст. 338 ЦПК України судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Керуючись ст..ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 15 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 15 жовтня 2010 року, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.