розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07 серпня 2012 року,

Рішенням Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07 серпня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовлено.

Не погодившись з названим судовим рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання суду апеляційної інстанції, позивач не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою ОСОБА_6 та його заявою про ознайомлення з матеріалами цивільної справи від 13 грудня 2012 року (арк. справи 113, 114).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню, виходячи з наступних правових мотивів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем позовних вимог щодо його порушеного права та завдання матеріальної та моральної шкоди відповідачкою ОСОБА_7

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону, який регулює спірні правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 1166 та частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, 20 лютого 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 3 000 грн. та моральної шкоди в сумі 10 000 грн., посилаючись на те, що відповідно до договору дарування від 17 червня 2002 року, він подарував ОСОБА_8 49/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, після смерті якого зазначену частку успадкувала відповідачка ОСОБА_7

В подальшому, як зазначає позивач, родина ОСОБА_7 самовільно зайняла належну йому частку житлового будинку, у зв'язку з чим він був вимушений проживати в літній кухні цього домоволодіння та у 2010 році за рішенням суду відповідачку виселено з частки житлових приміщень будинку, які належать позивачу і ним після цього було виявлено, що в частині його житлових приміщень були виявлені відповідні пошкодження цього майна та ОСОБА_6 вважає, що це сталося саме з вини ОСОБА_7

Судом встановлено, що на підставі договору дарування частки житлового будинку від 17 червня 2002 року, укладеного між позивачем ОСОБА_6 та ОСОБА_8, останньому належать 49/100 часток житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (арк. справи 10).

Після смерті ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 березня 2009 року, реєстровий номер № 1-1079, його частку у цьому домоволодінні успадкувала відповідачка ОСОБА_7, що підтверджується змістом рішення Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 06 серпня 2010 року (арк. справи 24).

Матеріалами цивільної справи встановлено також, що між сторонами по справі, як співвласниками домоволодіння, тривалий час існує спір щодо користування власністю, на що вказують неодноразові звернення позивача до правоохоронних органів та суду.

Починаючи з 2006 року у сторін по справі виникли конфліктні відносини з приводу користування житловим будинком. Про це, зокрема, свідчать копії рішень судів від 17 січня 2006 року, 26 січня 2007 року, 30 листопада 2009 року, 06 серпня 2010 року та від 26 липня 2011 року (арк. справи 11, 25-27, 47, 67).

Останнім рішенням суду в позові ОСОБА_6 про визнання договору дарування 49/100 часток спірного домоволодіння від 17 червня 2002 року на користь ОСОБА_8 відмовлено (арк. справи 25-27).

В своїй позовній заяві ОСОБА_6 зазначає на те, що за час проживання відповідачки разом зі своєю родиною у 51/100 частках домоволодіння, які належать позивачу, останньому завдана матеріальна та моральна шкода.

Зміст звернень ОСОБА_6 до правоохоронних органів та суду не містить конкретних даних про обставини завдання йому майнової та моральної шкоди, що підтверджено постановами про відмову у порушенні кримінальної справи за фактами пошкодження та знищення майна від 30 липня 2009 року, від 24 лютого 2010 року, заявами позивача ОСОБА_6 на ім'я прокурора Автономної Республіки Крим від 27 січня 2010 року та начальника Київського РВ СМУ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 22 листопада 2006 року (арк. справи 52, 53, 60, 65).

Зокрема, в певних зверненнях позивач посилається лише на те, що родиною відповідачки спалені вугілля та дрова на опалення будинку, поставлений туалет біля вікон та замінені вхідні двері тощо (арк. справи 60, 65).

Доводи позивача ОСОБА_6 в апеляційній скарзі щодо необґрунтованості відхилення його клопотання про призначення у справі експертизи не можуть бути прийняті до уваги за таких мотивів.

За змістом та направленістю статті 143 Цивільного процесуального кодексу України та відповідних роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 (v0008700-97) , суддя за заявою осіб, які беруть участь у справі, призначає експертизу коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи і поданих доказів.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта.

В клопотанні щодо призначення експертизи (арк. справи 34) позивач просив визначити суму матеріальної шкоди 51/100 часток домоволодіння, однак назване клопотання не містить конкретних, повних і точних обставин, які повинні бути підставою для призначення експертизи і таким чином вихідних даних для проведення експертизи та доказів про попередній стан цього домоволодіння.

Приписами частини третьої статті 10 та частинами першою та четвертою статті 60 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зміст матеріалів цивільної справи не містить об'єктивних доказів, які би надав позивач, або він звертався до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів щодо завдання його майну конкретних збитків саме винними діями відповідачки ОСОБА_7

При такому положенні рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 не містять правових підстав для скасування або зміни рішення місцевого суду.

Частиною першою статті 308 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 303, 304, пунктом 1 частини першої статті 307, частиною першою статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 07 серпня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.