розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції в АР Крим, Головного управління державної казначейської служби України в АР Крим, третя особа: ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 12 листопада 2012 року, -

У жовтні 2012 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Сімферопольського районного управління юстиції в АР Крим, Головного управління державної казначейської служби України в АР Крим, третя особа: ОСОБА_7, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в 2008 році в ході виконання ухвали Сімферопольського районного суду АР Крим від 22 січня 2008 року працівниками ВДВС Сімферопольського РУЮ у неї був вилучений автомобіль і переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_7. Після скасування судом заходів забезпечення позову ВДВС Сімферопольського РУЮ автомобіль позивачу не повернув, чим спричинив матеріальну шкоду в розмірі вартості автомобіля та моральну шкоду, яка пов'язана з позбавленням права власності на автомобіль. З огляду на викладене, позивачка просить стягнути з ВДВС у відшкодування матеріальної шкоди 90000 грн., а моральної шкоди - 20000 грн., зобов'язати Головне управління державної казначейської служби України в АР Крим провести списання зазначених сум в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (606-14) .

Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 12 листопада 2012 року в задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_6 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову із-за невідповідності висновків суду обставинам справи і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та відсутності правових підстав для покладення на відповідачів обов'язку з відшкодування шкоди.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів.

В силу положень статей 10 і 60 ЦПК України позивач зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За змістом частини 1 статті 2, частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У сенсі вимог статті 30 цього Закону рішення має виконуватись належним чином, тобто у повному обсязі та у передбачені законом строки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно пункту 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи як ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом.

Таким чином, державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначенні виконавчим документом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що власником автомобіля «Suzuki Swift» 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_6, що підтверджується відповідним договором купівлі-продажу від 27.06.2006 року.

На підставі статті 151 та п.7 ч.1 ст. 152 ЦПК України у забезпечення позову ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та визнання права власності на майно ухвалою Сімферопольського районного суду АР Крим від 22 січня 2008 року накладено арешт на автомобіль марки «Suzuki Swift» 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_6 та передано вказаний автомобіль третім особам.

23 січня 2008 року у зв'язку з виконанням вимог ухвали суду першої інстанції від 22.01.2008 року ВДВС СРУЮ в АР Крим відкрито виконавче провадження.

24.01.2008 року був проведений опис та арешт майна, автомобіля марки «Suzuki Swift» 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, у присутності позивачки, про що складений відповідний акт.

На виконання приписів п.7.ч.1 ст. 152 ЦПК України вищевказаний автомобіль на відповідальне збереження прийняв ОСОБА_7

Відповідно до ч.2 ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків мають судові рішення, якими б встановлювалась неправомірність дій або бездіяльність державного виконавця з примусового виконання виконавчого документа, і означає те, що позивачем уже оскаржувалися дії (бездіяльність) державного виконавця до суду.

Колегія суддів вважає, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

За огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у матеріалах справи доказів, що в діях державного виконавця наявне порушення способу та порядку вчинення виконавчих дій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що до вирішення у судовому порядку питання щодо неправомірності дій державного виконавця, пред'явлення зазначеного позову є передчасним.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції положенням закону колегія суддів відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на неправильному розумінні матеріального закону.

Інших доводів апеляційна скарга не містить, і колегією суддів не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Таким чином, судова колегія вважає, що позивач не надав доказів, які б могли спростувати висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, який повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в справі доказам, які надали сторони на засадах змагальності, та згідно зі ст. 212 ЦПК України ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 303, 305, 307, 309, 314, 316, 317, 324, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , колегія суддів судової палати у цивільних справах,

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 12 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.