розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 листопада 2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Дніпровської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на користь ОСОБА_5 391 грн.36 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуті судові витрати. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.03.2012 року по 14.09.2012 року, стягнути середній заробіток за вказаний період та стягнути витрати на правову допомогу в повному обсязі.

Зазначає, що суд першої інстанції при ухвалені рішення не вірно застосував норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України, а саме не звернув увагу на ту обставину, що при її звільненні відповідач не повідомив письмово позивача про виплату належних їй всіх сум . На думку апелянта відповідач остаточно розрахувався з ОСОБА_5 тільки 14.09.2012 року, після проведення перевірки, а тому відповідач повинен сплатити ОСОБА_5 її середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 6380.00грн. Крім того, апелянт не погоджується з розміром стягнутих з відповідача витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції посилався на те, що дійсно затримка з виплатою розрахунку позивачу на 8 днів, сталася з вини відповідача, а тому відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України, вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки при звільненні підлягають задоволенню частково за період з 20.03.2012 року по 28.03.2012 року в сумі 391 грн.36 коп. (8 днів х 48,92 грн.) Суд зазначив, що позивач не довела, що затримка розрахунку при звільненні на 8 днів, призвела до моральних страждань позивача, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки позивачка після звільнення одразу працевлаштувалася на іншу роботу. Суд вказав, що спору про розмір сум належних ОСОБА_5 при звільненні не було. Щодо виплати у вересні 2012 року додатково 386 грн.26 коп., то суд вважав, що оскільки зазначена сума була виплачена відповідно до акту перевірки сільського бюджету Дніпровської сільської ради за період з 01.01.2008 року по 31.03.2011 року то зазначена сума не може вважатися затримкою у виплаті розрахунку при звільнені позивача..

З таким висновком суду погоджується і апеляційний суд.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов»язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу.

Крім того, згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми належні працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум, у строки зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного разрахунку.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року за №13 (v0013700-99) , при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв»язку із затримкою розрахунку при звільненні, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Судом першої інстанції встановлено, що з 01.04.2004 року по 20.03.2012 року ОСОБА_5 працювала у відповідача, що підтверджується її трудовою книжкою (а.с.7-8)

Розпорядженням голови Дніпровської сільської Ради, Чернігівського району, Чернігівської області №02 від 20.03.2012 року позивача звільнено з посади директора Дніпровського будинку культури з 20 березня 2012 року згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, прогул без поважних причин ( а.с.26).

Відповідно до довідки №915 від 16.11.2012 року підписаної головним бухгалтером та головою Дніпровської сільської ради позивачу в день звільнення, 20.03.2012 року, виплата розрахунку не проведена.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок при звільнені в сумі 619 грн.14 коп. перерахований позивачу на її особистий рахунок 28.03.2012 року (а.с. 36-38)

Таким чином затримка розрахунки при звільненні мала місце на 8 днів.

Отже суд вірно зазначив, що порушення строків виплати розрахунку на 8 днів, є порушенням ст. 116 КЗпП України і відповідач повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки, а саме за період з 20.03.2012 року по 28.03.2012 року в сумі 391 грн.36 коп. ( 8 днів х 48.92 грн. середньоденний заробіток)

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не підтверджено факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, не підтверджено за яких обставин та якими діями вони заподіяні, а також з чого виходив позивач оцінюючи суму моральної шкоди

Щодо стягнення середнього заробітку позивачки за час затримки розрахунку за період з 29.03.2012 року по 14.09.2012 року, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, прийшов до вірного висновку, що при звільненні не було спору про розміри належних позивачу сум, а тому підстав для задоволення позовних про стягнення середнього заробітку в сумі 6380.00грн. за період з 29.03.2012 року по 14.09.2012 року не має.

Дійсно актом перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області від 17.08.2012 року було виявлено не донарахування позивачу за нічні, святкові дні та індексацію в сумі 383.26 коп. Зазначена сума була перерахована позивачу після отримання акту перевірки 03 вересня 2012 року, що підтверджується платіжним дорученням №341 від 03.09.2012 року(а.с.24)

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не повно стягнув на користь позивача належні йому від підприємства суми, апеляційний суд не може прийняти до уваги, тому що на час звільнення позивача та виплаті йому належних від підприємства сум спору щодо розміру цих сум не було.

Не підтверджені належними доказами і доводи апеляційної скарги про те, що позивачу внаслідок затримки розрахунку при звільнені на 8 днів заподіяні моральні страждання які призвели до втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки позивач працювала на іншій роботі вже з 28.03.2012 року

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що судом недостатньо аргументовано розмір стягнутих з відповідача витрат на правову допомогу, то апеляційний суд вважає, що вони не ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах та вимогах закону.

Зокрема, питання щодо стягнення витрат на правову допомогу вирішено судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 88 ЦПК України та Постанови Кабінету Міністрів України №590 від 27.04.2006 року " Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації." (590-2006-п)

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі не вбачається.