розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особи Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, ОСОБА_11, про припинення права на частку у спільній частковій власності, стягнення грошової компенсації, трьох процентів річних, інфляційних втрат та упущеної вигоди

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АРК від 06 листопада 2012 року,

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АРК від 06 листопада 2012 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особи Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, ОСОБА_11, про припинення права на частку у спільній частковій власності, стягнення грошової компенсації, трьох процентів річних, інфляційних втрат та упущеної вигоди.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд першої інстанції не врахував відсутність можливості для ОСОБА_6 користуватися квартирою; частками у квартирі, яка належить відповідачам, користуються відповідачі, тому вони повинні сплатити позивачам вартість цих часток; судом першої інстанції не враховані фактичні обставини по справі і ухвалене рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Особи, які брали участь у справі, повідомлені про час і місце засідання суду апеляційної інстанції належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до ст. 303 ЦПК України, заслухавши ОСОБА_9, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано будь-яких належних доказів, які підтверджують, що з технічної точки зору та з урахуванням інтересів інших співвласників виділити йому у користування одну з кімнат у квартирі неможливо; ОСОБА_6 добровільно відмовився від позову про визначення порядку користування квартирою, тому питання надання йому у користування конкретної жилої кімнати судом не вирішувалось; доводи про те, що відповідачка чинить йому перешкоди у користуванні квартирою, нічим об'єктивно не підтверджені; у судовому засіданні ОСОБА_6 особисто підтвердив, що з питання усунення перешкод у користуванні житлом або вселення він не звертався ні в правоохоронні органи, ні до суду; посилання ОСОБА_6 на те, що в квартирі проживає дорослий син відповідачки, що унеможливлює його вселення, суд вважає неспроможними, оскільки ОСОБА_11 не є

власником спірного житла, і його право на проживання забезпечується лише за рахунок частки співвласника, членом сім'ї якого він являється; крім того, на момент розгляду справи спільною квартирою користуються як відповідачі, так і позивачі, проте, вимоги про стягнення компенсації заявлені лише до двох співвласників; визначена позивачем сума компенсації частки квартири є значною, тому її стягнення з відповідачів в судовому порядку за відсутності згоди відповідачки буде порушуватиме її права та права її малолітньої дитини; ОСОБА_6 не позбавлений права продати свою частку у квартирі іншій особі, попередньо повідомивши у встановленому порядку співвласників про їх переважне право купівлі; позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розпорядились своїм правом на частку у спільному майні шляхом визначення порядку користування квартирою, тобто отримали у володіння частку майна у натурі; виплата компенсації у разі відступлення від ідеальних часток при визначенні порядку користування спільним майном законом не передбачена; вимог про виділ належних їм часток із спільного майна зазначені позивачі не заявляли.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необгрунтованість позовних вимог.

За матеріалами справи вбачається, що сторони по справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1, кожному належить по 1/5 частки зазначеної квартири; спірна квартира складається з трьох ізольованих житлових кімнат площею 44,2кв.м. (16кв.м., 15,2кв.м., 13кв.м.) та підсобних приміщень: прихожа, кухня, санвузол, лоджія, лоджія, балкон, всього загальною площею 70,2кв.м.; рішенням Апеляційного суду АР Крим від 25жовтня 2011 року визначений порядок користування квартирою: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виділено у користування кімнату площею 16кв.м. з лоджією 1,2кв.м. та лоджією 1,7кв.м.; кімнати площею 15,2кв.м., 13,2кв.м. залишено у користуванні ОСОБА_9 та її неповнолітньої доньки; кухню площею 9кв.м., санвузол - 4,3кв.м., прихожу - 8,8кв.м., балкон - 0,4кв.м. залишено у загальному користуванні; ОСОБА_6 відмовився від своїх вимог про визначення порядку користування квартирою, і його відмова прийнята судом.

Доводи позивачів про те, що оскільки частка кожного із співвласників дорівнює 8,84кв.м., відповідачі користуються належними позивачам частками у квартирі площею 8,84кв.м. та 1,68кв.м., тому повинні сплатити позивачам ринкову вартість зазначених часток, а також суму інфляції, 3% річних та упущену вигоду, - є неспроможними.

За положеннями ст.ст. 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У сенсі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право па одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. При цьому зазначеною нормою передбачено, що обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки, і не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставиться право співвласника на виділ у

залежність від згоди інших співвласників і мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

Разом з тим, згідно з вимогами ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності па шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Як свідчать матеріали справи, один з відповідачів є неповнолітньою особою; позивачі не надали доказів наявності у відповідачів, у тому числі неповнолітньої особи реальної матеріальної можливості сплатити ОСОБА_6 ринкову вартість його частки у квартирі і не довели, що покладення на відповідачів такого обов'язку не призведе до звернення стягнення на частку квартиру, її примусового продажу й порушення законних прав відповідачів, враховуючи те, що відповідно до ч.5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян.

Суттєвою обставиною є те, що позивач ОСОБА_6 обґрунтовував свої позовні вимоги щодо виплати компенсації неможливістю проживання у квартирі у зв'язку із проживанням дорослого сина відповідачки як на перешкоду, хоча, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_6 ніколи не намагався проживати у квартирі, навіть відмовився від визначення порядку користування квартирою, незважаючи на те, що відповідачка ОСОБА_9 поясняла про відсутність заперечень щодо проживання ОСОБА_6 у квартирі.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується також з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 не позбавлений права продати свою частку у квартирі іншій особі, попередньо повідомивши у встановленому порядку співвласників про їх переважне право купівлі.

Щодо позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8 колегія суддів звертає увагу на те, що вони не заявляли позовних вимог про припинення права спільної власності стосовно їх часток у квартирі та виділ їх часток у квартирі, тому права на отримання компенсації вони не мають. Закон не передбачає виплату компенсації часток у разі відступлення від ідеальних часток при визначенні порядку користування нерухомим майном.

У зв'язку з недоведеністю позовних вимог про стягнення грошової компенсації за частки у квартирі є зайвим обговорення доводів апеляційної скарги стосовно стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат та упущеної вигоди.