розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №221МК від 20.12.2007 року та виселення, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.07.2012 року та додаткове рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.10.2012 року, -

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.07.2012 року відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №221МК від 20.12.2007 року.

Додатковим рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.10.2012 року відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення з квартири її та інших осіб, які зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Калуш.

Справа №0908/3455/2012 Головуючий у 1 інстанції - Юрчак Л.Б.

Провадження №22ц/0990/2384/2012 Суддя-доповідач - Томин О.О.

Категорія 27

Не погоджуючись з даними рішеннями суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Шуліка А.В. подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини справи, тому постановлено невірне рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що відповідач належно не виконувала зобов'язання, взяті на себе згідно Кредитного договору №221МК від 20.12.2007 року, у зв'язку з чим станом на 23.03.2012 року утворилась заборгованість у сумі 66055, 50 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи. Крім того, згідно з договором іпотеки відповідач надала в іпотеку належну їй трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Вважає, що банк виконав диспозитивну норму законодавства, надіславши вимогу-повідомлення про порушення зобов'язань на адресу відповідача, а тому має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Щодо співмірності суми заборгованості та вартості предмету іпотеки, зазначає, що така не є підставою для обмеження або позбавлення права кредитора на звернення стягнення. Також позивачем у встановленому порядку направлялася на адресу відповідача вимога про добровільне звільнення майна іпотеки. Таким чином, вважає, що суд належно не дослідив докази по справі, а також не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги банку в повному обсязі.

В судове засіданні Апеляційного суду представник апелянта не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Відповідач та представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 20.12.2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (назву змінено на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №221МК, згідно якого остання отримала кредит в сумі 135000,00 грн. на строк користування кредитом до 10.12.2012 року, із платою за користування кредитними коштами 19,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 9 - 16).

Для забезпечення виконання даного договору, 20.12.2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки квартири (а.с. 17 - 20).

Як вбачається з матеріалів справи, листом №30.1.0.0/2 від 22.03.2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив ОСОБА_2 вимогу про погашення суми заборгованості, а в разі її невиконання - добровільне звільнення нерухомого майна, яке є предметом іпотеки (а.с. - 20).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що кредитним договором встановлений строк виконання зобов'язання до 10.12.2012 року, а тому позивач на даний час не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором. Разом з тим, судом врахована співмірність заборгованості із вартістю іпотечного майна.

Фактичні обставини встановлені судом повно та об'єктивно, підтверджуються матеріалами справи. Зокрема, згідно графіку погашення кредиту та відсотків (додаток №3 до Кредитного договору) кінцевим терміном виконання зобов'язань є 10.12.2012 року.

Встановлено, що вартість іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1, було визначено та погоджено сторонами в розмірі 148950 грн. 00 коп. згідно п. 33.4 Договору іпотеки квартири (а.с. - 19), а сума боргу, яка згідно розрахунку банку була представлена на час постановлення ріщення суду складала 66055 грн. 50 коп. (а.с. 7 - 8).

Крім того, згідно представлених відповідачем в судовому засіданні апеляційної інстанції копій чеків, ОСОБА_2 у липні-серпні 2012 року здійснено погашення заборгованості по кредиту на суму 8050 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, оскільки згідно ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Таким чином, банком не враховано співмірність заборгованості із вартістю іпотечного майна, а тому його вимоги щодо надання їм права застосувати процедуру продажу, встановлену ст. 38 вищезазначеного закону є необґрунтованими.

Не підлягає до задоволення й вимога позивача щодо виселення відповідача й інших осіб, які проживають та зареєстровані у даній квартирі із зняттям з реєстрації, оскільки згідно Довідки КП «ЖЕО №4» від 07.07.2012 року у квартирі АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_2 проживають чоловік - ОСОБА_5 та син - ОСОБА_6 (а.с. 43). Позивачем при зверненні до суду з такою вимогою порушено вимоги процесуального права, зокрема, не подано доказів, які б стверджували про наявність осіб та неповнолітніх дітей, що проживають у спірній квартирі, яка є предметом іпотеки за кредитним договором, що суперечить вимогам чинного житлового законодавства та ст. 40 Закону «Про іпотеку», а також не визначено сторін, які повинні приймати участь у судовому розгляді позовної вимоги, яка зачіпає їх права та законні інтереси.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення є передчасними.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам і визначених відповідно до них правовідносинам, порушення норм матеріального та процесуального судом не встановлено.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26.07.2012 року та додаткове рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.10.2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.