розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "С.ІД." на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "С.ІД." про стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку та зобов'язання видати трудову книжку, -

У січні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив стягнути з товариства 13468 грн. 48 коп. компенсації за невикористані відпустки, 2280 грн. заробітної плати за серпень 2009 року, 120948 грн. 50 коп. середнього заробітку за 31 місяць 17 робочих днів затримки розрахунку при звільненні, та 50000 грн. відшкодування моральної шкоди, а всього -186696 грн. 98 коп., просив зобов'язати видати його трудову книжку.

Заявлені вимоги обґрунтовував тим, що з 11 липня 2002 року по 18 серпня 2009 року працював на посаді президента товариства, звільнений із займаної посади зборами учасників товариства, на час звернення до суду не ознайомлений із наказом про звільнення, на територію підприємства його не допускали, за останній місяць роботи йому не виплачена заробітна плата та належні розрахункові, не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, не повернута трудова книжка.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 квітня 2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТзОВ "С.ІД." на користь ОСОБА_2 10427 грн. 04 коп. компенсації за невикористані відпустки та 2280 грн. заборгованості по заробітній платі, а всього 12707 грн. 04 коп. В задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішення оскаржили позивач та відповідач.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на незаконність, необґрунтованість внаслідок неповного з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Зазначає, що суд неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за дні невикористаних додаткових відпусток, оскільки не врахував, що відповідачем не надано Колективних договорів за попередні роки та не встановив факту відсутності таких. Вважає, що відповідач не тільки не виплатив йому належні при розрахунку суми, а й не провів їх нарахування, і висновок суду про відсутність у відповідача документів, необхідних для проведення розрахунку з позивачем, є безпідставним та не ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи. Зазначає, що відповідачем не надано доказів надсилання позивачу повідомлення про необхідність отримання трудової книжки або про відсутність такої на підприємстві.

В апеляційній скарзі ТзОВ "С.ІД.", посилаючись на незаконність, необґрунтованість внаслідок неповного з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні їх відмовити.

Зазначає, що суд безпідставно задовольнив вимогу позивача про компенсацію невикористаних 72 днів відпусток, оскільки позивач не надав в обґрунтування даної позовної вимоги жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт невикористання позивачем саме такої кількості днів відпусток. Також не надав доказів, що розмір заробітної плати на посаді директора ТзОВ "С.ІД." становив 3800 грн., а тому вимога про стягнення заробітної плати за серпень 2009 року не підлягає до задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін на підтримання своїх апеляційних скарг і заперечення скарги другої сторони, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Установлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із ЗАТ "С.ІД." та працював на посаді президента і директора товариства з 12 липня 2002 року по 19 серпня 2009 року, звільнений з займаної посади зборами учасників товариства, яке перейменоване у товариство з обмеженою відповідальністю "С.ІД.".

Задовольняючи позов ОСОБА_2 частково районний суд виходив з поданих суду і досліджених у судовому засіданні сторонами доказів як на підтвердження так і на заперечення позовних вимог. Зокрема, стягуючи з відповідача заборгованість по заробітній платі за серпень 2009 року у сумі 2280 грн., суд взяв до уваги індивідуальні відомомості про застраховану особу ОСОБА_5 з управління пенсійного фонду України про заробітну плату останнього у розмірі 3800 грн.

Відповідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 8 цього Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньомісячного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин). Середньоденна (годинна )заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Невиплачена заробітна плата за 12 робочих днів серпня 2009 року становить (3800/20х12) 2280 грн.

Матеріалами справи установлено, що позивачем не використано основну відпустку за три роки (24х3) 72 календарні дні, при цьому судом вірно визначено середньоденну заробітну плату (144,82 грн.) та компенсацію за невикористані відпустки (144,82х72) у сумі 10427 грн. 04 коп.

З висновками суду в цій частині колегія суддів погоджується.

Установлено, що додаткова відпустка тривалістю 7 днів передбачена колективним договором товариства і профспілкою підприємства 18 березня 2009 року, зареєстрований цей договір 31 липня 2009 року, отже ОСОБА_2 до звільнення з роботи не набув права на додаткову відпустку.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства проводиться в день звільнення, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У відповідності з ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних житлових зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.

Із наявних у матеріалах справи і досліджених судом першої інстанції доказів встановлено, що ОСОБА_2 18, 19, 20 серпня 2009 року був відсутній на роботі, в подальшому з письмовими заявами про виплату йому будь-яких сум не звертався, на підприємстві не появлявся.

Установлено, що ОСОБА_2 обіймав посаду керівника підприємства, як одноособовий виконавчий орган, який здійснював поточне управління діяльністю товариства, розв'язував всі питання діяльності товариства, крім тих, що становлять виключну компетенцію зборів учасників. На нього було покладено обов'язок здійснення кадрової роботи в товаристві. Після звільнення його з роботи кадрова документація не була передана підприємству, жодних документів стосовно нього в товаристві немає, відсутні штатні розписи і відомості про розмір його заробітної плати, табелі, відомості обліку робочого часу та виплати зарплати ОСОБА_2, трудова книжка та особова справа, накази про відпустки та інші документи (а.с. 45-49, 52-53). Вини підприємства у цьому немає.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов'язана довести її обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Установлено, що суд, відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК України, сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи роз'яснював сторонам їх права та обов'язки, сприяв здійсненню їхніх прав, витребовував документи, зобов'язував подати відповідні докази.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, оцінених судом належним чином кожного окремо на їх достовірність, допустимість та достатність, взаємний зв'язок у сукупності, встановлених судом обставин.

При встановленні зазначених обставин судом першої інстанції дотримано норми матеріального і процесуального права, висновки суду ґрунтуються на аналізі наявних у справі доказів, порушень трудового законодавства з боку підприємства не встановлено.

Колегія суддів з висновками районного суду погоджується, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення районного суду немає, а тому апеляційні скарги слід відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційні скарги ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю "С.ІД." відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.