у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватні нотаріуси Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, про визнання недійсними заповіту, довіреності, договору дарування та відшкодування моральної шкоди,

і за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення юридичних фактів та відсторонення від спадщини,

У листопаді 2009 році ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом.

Вказуючи, що скориставшись неможливістю їх батька ОСОБА_10 за станом здоров'я усвідомлювати значення своїх дій, її сестра ОСОБА_3 сприяла складенню батьком на своє ім'я заповіту від 01 липня 2009 року, видачі батьком довіреності від 25 вересня 2009 року іншій особі для укладення від його імені договору дарування квартири та укладенню 16 жовтня 2009 року такого договору дарування між батьком і ОСОБА_3

Доповнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_4 просила визнати вказані правочини недійсними та стягнути з ОСОБА_3 на свою користь 10000 грн. моральної шкоди.

Не визнаючи цих вимог, ОСОБА_3 29 вересня 2010 року звернулась із зустрічним позовом у якому просила встановити факт знаходження їх батька ОСОБА_10 через тяжку хворобу у безпорадному стані та його потребу у сторонній допомозі.

Крім того, доводячи, що її сестра маючи можливість допомагати хворому батьку, ухилялась від цього обов'язку, просила суд встановити факт ухилення ОСОБА_4 від надання такої допомоги та відсторонити її від права спадкування після смерті ОСОБА_10, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 04 липня 2012 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недійсним посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_8 заповіт від 01 липня 2009 року ОСОБА_10 на ім'я дочки ОСОБА_3

Визнано недійсною посвідчену приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_9, довіреність від 25 вересня 2009 року, якою ОСОБА_10 уповноважив ОСОБА_11 подарувати належну йому квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3

Визнано нікчемним укладений 16 жовтня 2009 року між ОСОБА_10, від імені якого діяв ОСОБА_11, та ОСОБА_3 договір дарування квартири АДРЕСА_1.

Скасовано право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Встановлено, що спадкодавець ОСОБА_10 знаходився у безпорадному стані через тяжку хворобу та потребував сторонньої допомоги.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту ухилення ОСОБА_4 від надання допомоги та відсторонення її від права на спадкування відмовлено.

Скасовано накладений у забезпечення позову арешт на квартиру АДРЕСА_1

Додатковим рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 25 липня 2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 6000 грн. витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати це рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 і про задоволення в повному обсязі її зустрічного позову.

Доводить, що її батько до інфаркту, який стався у нього весною 2009 року, на обліку у психіатра не перебував, психічними захворюваннями не страждав, а лише перебував під наглядом лікарів невролога та терапевта, тому вважає помилковим акт посмертної судово-психіатричної експертизи та відповідні висновки суду. Вказує, що експерти фактично встановили померлому новий діагноз, який за життя не був поставлений жодним із лікарів, що у свою чергу є фактом, встановлення якого знаходиться поза межами компетенції експертів та виходом за межі поставлених їм судом питань. Зазначає про необхідність призначення по справі комплексної експертизи із залученням фахівців різних галузей медичних знань.

Вважає доведеним ухилення ОСОБА_4 від надання допомоги спадкодавцеві.

Заслухавши експертів, пояснення представника ОСОБА_3, заперечення ОСОБА_4 та її представника, дослідивши матеріали і перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_10, 1931 р.народж., був одружений. Його дружина померла у 2004 році.

Подружжя мало п'ятьох дочок: ОСОБА_12, 1952 р.народж., яка померла у 2008 році, ОСОБА_4, 1965 р.народж., (позивач), ОСОБА_3, 1962 р.народж., (відповідач), ОСОБА_6, 1958 р.народж. і ОСОБА_5,1967 р.народж. (треті особи).

У трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_10 на праві приватної власності, він був зареєстрований 1971 року, а його дочка ОСОБА_3 разом із своєю сім'єю - з 05 квітня 2006 року.

01 липня 2009 року приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за місцем проживання ОСОБА_10 в належній йому квартирі, у зв'язку з його хворобою та неможливістю особисто прочитати і підписати заповіт, з його слів записала та у присутності запрошених заповідачем двох свідків: ОСОБА_13 і ОСОБА_14 прочитала уголос і посвідчила заповіт, який від імені заповідача підписав ОСОБА_15 Цим заповітом ОСОБА_10 усе своє майно заповів дочці - ОСОБА_3 (т.1, а.с.23-24).

Знову ж, за місцем свого проживання у зв'язку з хворобою та поганим зором, ОСОБА_10 надав посвідчену 25 вересня 2009 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_9 довіреність, якою уповноважив ОСОБА_11 належну йому квартиру АДРЕСА_1 подарувати ОСОБА_3 Цю довіреність від імені довірителя також підписав ОСОБА_15 (т.1, а.с.52).

ОСОБА_11, діючи за вказаною довіреністю від імені ОСОБА_10, уклав посвідчений 16 жовтня 2009 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_9 договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_10 подарував цю квартиру ОСОБА_3 (т.1, а.с.26-27).

ОСОБА_3 зареєструвала 16 листопада 2009 року право власності на це отримане в дар нерухоме майно (т.1. а.с.28, 29).

ОСОБА_4 1997 року проживає та зареєстрована по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.7, т.2, а.с.158).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер (т.1, а.с.6).

06 листопада 2009 року дочки померлого: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 подали приватному нотаріусу Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_7, яка відкрила спадкову справу, заяви про відмову від своєї частки у спадщині після смерті батька на користь своєї сестри ОСОБА_4 (т.1, а.с.100, 102).

07 листопада 2009 року ОСОБА_4 звернулась до цього ж приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (т.1, а.с.106).

З акту амбулаторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи від 27 лютого 2012 року №99, проведеної експертами КЗ «Сумський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» (т.2, а.с.130-137), вбачається, що ОСОБА_10:

- перебував в консультативній групі обліку з 25 вересня 2009 року з діагнозом: розлади особистості внаслідок судинного ураження головного мозку з легкими мнестичними порушеннями, вираженою емоційною нестійкістю. F 07.82.

- станом на 01 липня 2009 року під час укладання заповіту знаходився в «гострому періоді» після перенесеного інфаркту мозку з тотальною афазією, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. F 07.82.

- станом на 25 вересня 2009 року під час підписання довіреності виявляв ознаки розладу особистості внаслідок судинного ураження головного мозку з вираженим психоорганічним синдромом, моторною афазією. За своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. F 07.82.

- станом на 16 жовтня 2009 року під час підписання договору дарування виявляв ознаки синдрому порушення свідомості (прекома) внаслідок судинного ураження головного мозку. За своїм психічним станом не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними. F 07.82.

Вказані факти правильно і з достатньою повнотою встановлені судом першої інстанції на підставі належним чином досліджених та оцінених доказів.

За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорювані заповіт і довіреність вчинені померлим за обставин, які свідчать про його перебування на час їх вчинення у такому стані коли він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому на законних визначених ч.2 ст. 203, ч.1 ст. 225, ч.2 ст. 1257 ЦК України підставах визнав ці правочини недійсними.

Ґрунтується на зібраних доказах та нормах матеріального права (ч.2 ст. 215, ст. 236, ст. 244 ЦК України) і висновок суду про те, що в силу недійсності довіреності ОСОБА_11 не вправі був вчиняти від імені ОСОБА_10 договір дарування, а тому в силу закону цей правочин є нікчемним.

Такі висновки суду узгоджуються і з роз'ясненнями, наданими у п.7, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду судових справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до п.10, 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 (v0008700-97) «Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах», призначення додаткової або повторної експертизи можливе лише у разі, коли висновок визнається неповним або коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Комплексна експертиза призначається у випадках, коли необхідно провести дослідження за участю декількох експертів, які є фахівцями у різних галузях знань.

Однак, колегія суддів, вважає всебічним, повним, достатньо мотивованим, об'єктивним і таким, що узгоджується з іншими доказами по справі, акт амбулаторної комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи від 27 лютого 2012 року, який суд першої інстанції взяв за основу при ухваленні рішення.

Так, вказані у даному акті експертизи чітко та однозначно, з посиланням на медичну документацію та покази допитаних у якості свідків лікуючих лікарів, вказано, що стан здоров'я ОСОБА_10 після перенесення 10 вересня 2007 року гострого інфаркту міокарда на фоні інших захворювань погіршувався, що призвело до інфаркту мозку (інсульту), який стався у нього 25 травня 2009 року. Із даних комп'ютерної томограми від 26 травня 2009 року вбачаються ознаки неоклюзивної гідроцефалії. Після чого хворому діагностовано «тотальну афтазію», тобто він не розумів звернень до нього та не міг сам висловлюватись.

Незначне покращення у хворого, яке діагностували 23 і 25 вересня 2009 року запрошені до нього відповідачем невропатолог і психіатр, зі збереженням важкого загального стану, приглушеної свідомості та розладу особистості, комісія експертів обґрунтовано не визнала таким станом, який би свідчив про можливість ОСОБА_10 розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Оскільки предметом даної експертизи являлось питання психічного стану ОСОБА_10, а всі три експерти є лікарями-психіатрами, не вбачалося достатніх підстав для залучення до її проведення лікарів-невропатологів і лікарів-терапевтів.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту ухилення ОСОБА_4 від надання допомоги та відсторонення її від права на спадкування, суд правильно не вбачав такого передбаченого ч.5 ст. 1224 ЦК України її ухилення від надання допомоги батьку, який за станом здоров'я безумовно потребував допомоги, яке б полягало в умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язаного з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Наявності зазначених обставин ОСОБА_3, всупереч вимогам ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України не довела, а тому це, та встановлені факти перебування на утриманні ОСОБА_4 неповнолітньої дитини, віддаленості її проживання, відвідання батька після інфаркту не давали місцевому суду достатніх підстав для усунення її від спадкування.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених висновків також не спростовують.

Рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, про задоволення вимог ОСОБА_3 про встановлення факту перебування ОСОБА_10 у безпорадному стані через тяжку хворобу та потреба ним сторонньої допомоги і додаткове рішення суду щодо судових витрат не оскаржувались.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 04 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.