Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 214 гр. 60 коп. - сплаченого судового збору; на користь Путивльського бюро технічної інвентаризації та проектування 500 грн. вартості експертної оцінки майна.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні її позовних вимог з тих підстав, що судом були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також порушені норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що позов ОСОБА_2 є безпідставним, оскільки апелянт вже викупив другу частину погреба у попередньої співвласниці ОСОБА_3. Їй була сплачена грошова компенсація за 1/2 частину погребу, що підтверджується розпискою від 21.03.2006 року, яка долучена до матеріалів справи і оригінал якої зберігався в технічному паспорті ТОВ «Путивльського БТІ» - реєстратора прав власності на нерухоме майно. ОСОБА_1 вважає, що він набув права власності на спірний погреб, а спадкоємиця ОСОБА_3 - ОСОБА_2 не має законних підстав повторно вимагати компенсацію за частину погреба, оскільки жодних прав на це допоміжне приміщення вона не має. Вона як власник його не утримує, фактично протягом досить тривалого часу погребом користується тільки він. Позивачкою пропущений строк звернення до суду. Погріб не може бути самостійним об'єктом у цивільно-правових відносинах, оскільки він є приналежністю до основної речі - будинку.

На думку апелянта, суд не надав належної оцінки доказам, що знаходяться в матеріалах справи, а тому дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, що призвело до невірного її вирішення по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, який апеляційну скаргу підтримує з мотивів у ній викладених, вивчивши матеріали справи, перевіривши рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд, пославшись на вимоги ст.ст. 328, 356 ЦК України, виходив з того, що позивачеві належить на праві власності Ѕ частка спірного погребу, яким повністю користується ОСОБА_1, згідно ст. 364 ЦК України позивач має право на одержання компенсації вартості своєї частки майна, тому вимоги позивача є законними і обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він є законним і обґрунтованим.

13 серпня 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який мотивувала тим, що їй належить на праві власності Ѕ частина житлового будинку та надвірних споруд по АДРЕСА_1. Інша частина домоволодіння належить відповідачеві - ОСОБА_1 Між ними склалися неприязні стосунки, відповідач створює їй перешкоди у користуванні погребом, який є об'єктом спільного користування. У зв'язку з тим, що вхід в погріб та сам погріб розташовані в частині будинку, що належить відповідачу, вона позбавлена можливості користуватися своєю частиною погребу, а тому, просила суд стягнути з відповідача компенсацію за належну їй 1/2 частку погребу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до договору купівлі-продажу від 08.04.2005 року, посвідченого нотаріально та зареєстрованого в реєстрі за №563 (а.с.39), витягу з державного реєстру правочинів №865905 від 08.04.2012 р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6960433 від 08.04.2005 p., ОСОБА_3 продала ОСОБА_1 - відповідачу у справі, 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 а саме:

1-1 кухня пл. 8,3 кв. м,

1-2 житлова кімната пл. 12,1 кв. м,

1-3 житлова кімната пл. 13,3 кв. м,

1-4 житлова кімната пл. 12,7 кв. м,

1-5 кухня пл. 19,4 кв. м,

1-6 кладова пл. 1.8 кв. м,

І сіни пл. 17,2 кв. м,

вбиральня У,

1/2 частку погребу Пг,

1/2 частку огорожі № 1 (а. с. 18-20).

Позивачка є власником 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 та 1/2 частини надвірних господарських та побутових споруд, в тому числі і 1/2 частину приміщення погребу згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 серпня 2011 року після померлої 04 вересня 2010 року ОСОБА_3 (а.с.16).

Таким чином, сторони у справі є співвласниками (по 1/2 частки кожний) житлового будинку та підсобних господарських споруд.

Погріб та вхід до нього знаходиться в частині будинку, що належить ОСОБА_1 Обладнати окремий вхід до погребу неможливо, що підтверджується висновком судово-будівельної експертизи та поясненнями самого експерта (а.с. 58-69, 70-71), тобто виділити в натурі частку погребу фактично неможливо.

Представник відповідача у суді апеляційної інстанції підтвердив неприязні стосунки між сторонами, те, що підвал дійсно знаходиться на частині, належній ОСОБА_1, на приватизованій на його ім'я земельній ділянці, позивачка не має доступу до підвалу, ОСОБА_1 один користується тривалий час всім підвалом.

Із висновку незалежної оцінки майна від 24 вересня 2012 року вбачається, що дійсна ринкова вартість погреба (Пг), розташованого по АДРЕСА_1 Сумської області станом на 01.09.2012 року становить 3900 грн. (а. с. 73-86).

Відповідач ОСОБА_1 вважає спірний погріб своєю власністю, зазначаючи про те, що в березні 2006 року він купив другу частину погреба у попередньої власниці ОСОБА_3 При цьому надав суду копію заяви ОСОБА_3 адресованої начальнику Путивльського БТІ Головченко М.В. наступного змісту: «Я, ОСОБА_6, продаю Ѕ часть погреба ПГ ОСОБА_1 в присутствии свидетелей ОСОБА_8, ОСОБА_9, в чем и расписываюсь. 21 марта 2006 г.» Заява підписана чотирма особами: ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_1

Але з такою позицією погодитись не можливо, оскільки Ѕ частина спірного погребу на підставі свідоцтва про право на спадщину належить позивачці у справі. В установленому законом прядку вона не позбавлялась цієї власності, на сьогодні юридично Ѕ частина погребу належить їй, а Ѕ частина - відповідачеві у справі

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до норм статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Статтею 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Не спростовують рішення суду також і доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачкою строку звернення до суду, вони є надуманими.

Суд дійшов висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

У відповідності до ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 25 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.