розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», третя особа -Запорізьке відділення виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, про відшкодування моральної шкоди, -

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до Заводського районного суду міста Запоріжжя із позовом до ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»про відшкодування моральної шкоди, у якому просила стягнути з відповідача на її користь у відшкодування моральної шкоди 100 000 грн..

В обґрунтування позову зазначала, що з 1972 по 20 червня 2011 року перебувала з відповідачем в трудових відносинах. Майже весь час, за виключенням періоду з січня по жовтень 1983 року, працювала в шкідливих умовах праці: з 1972 по січень 1983 -машиністом крану металургійного виробництва ЦХП-3; з жовтня 1983 по червень 2002 року машиністом крану ЦВП; з червня 2002 року -фільтрувальником ЦВП. 20 червня 2011 року була звільнена по п. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

Оскільки тривалий час працювала в умовах впливу шкідливих факторів, отримала професійне захворювання, яке суттєво змінило її життя. За результатами МСЕК вона визнана інвалідом ІІІ групи з втратою професійної працездатності 30 %. Професійна хвороба розвинулась внаслідок впливу на її здоров'я шкідливих факторів. Вона майже нічого не чує, відчуваючи лише шум у вухах, стійкі болі та обмеження рухів в шийному відділі хребта, болі при фізичному навантажені та тривалій ході, має проблеми з ногами, часті болі в суглобах, часті запаморочення, прискорене серцебиття, підвищений артеріальний тиск. Змушена постійно проходити лікування, медичні обстеження та експертизи. Отримане професійне захворювання суттєво змінило звичний спосіб її життя, порушені її життєві зв'язки, вона змушена проживати разом з сином, оскільки потребує постійної допомоги, позбавлена можливості реалізувати свої звички та бажання.

З цих підстав просила стягнути з відповідача на її користь у відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок отриманого професійного захворювання, 100 000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 15 000 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, просло скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2012 року і ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

ОСОБА_3 судове рішення не оскаржила.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 тривалий час перебувала у трудових відносинах з ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь». Займала різні посадах, у тому числі працювала в шкідливих умовах праці: з 1972 по січень 1983 -машиністом крану металургійного виробництва ЦХП-3; з жовтня 1983 по червень 2002 року машиністом крану ЦВП; з червня 2002 року -фільтрувальником ЦВП. 20 червня 2011 року була звільнена по п. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. Під час роботи на цьому підприємстві отримала професійне захворювання.

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання від 18 квітня 2011 року за гігієнічною класифікацією праці -умови і характер праці ОСОБА_3 відносяться до III класу 1 ступеня, стаж роботи під впливом шкідливих факторів 37 років 08 місяців. Позивачці встановлене професійне захворювання.

За результатами висновку Meдико-соціальної експертної комісії №005147 від 11 липня 2011 року, у результаті професійного захворювання, пов'язаного з виробництвом, позивачці встановлено третю групу інвалідності з 30% стійкої втрати професійної працездатності - безстроково.

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п.1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 (v0006700-92) «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V (717-16) «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»внесені зміни до абз. 4 ст.1, підп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст.28, а також виключено ч. 3 ст.34 Закону № 1105-XIV (1105-14) «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Відділення.

Вирішуючи питання про стягнення на користь ОСОБА_3 коштів на відшкодування моральної шкоди із ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», суд першої інстанції виходив із того, що на час виникнення у позивачки права на відшкодування моральної шкоди, тобто з 11 липня 2011 року, діє норма ст. 237-1 КЗпП України, на підставі якої моральна шкода повинна бути відшкодована працівнику роботодавцем.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з роботодавця на користь ОСОБА_3 15 000грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що вона має право на відшкодування їй моральної шкоди, завданої у результаті професійного захворювання пов'язаного з виробництвом, ці вимоги ґрунтуються на вимогах закону.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції виходив із засад розумності і справедливості, при цьому врахував отримане позивачем захворювання, наслідки, а також з'ясував глибину перенесених позивачем страждань.

На час виникнення спірних правовідносин у зв'язку із зміною та виключенням ч. 3 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" позивач набуває права на відшкодування моральної шкоди на загальних підставах, установлених чинним законодавством.

За змістом п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню.

Приведені товариством в апеляційній скарзі доводи щодо недоведеності спричинення ОСОБА_3 моральної шкоди, спростовуються наданими доказами.

Посилання відповідача на те, що у справі відсутній висновок МСЕК про заподіяння ОСОБА_3 моральної шкоди, не може бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення факту спричинення моральної шкоди та її розміру із боку позивача можливе на підставі доказів, передбачених у статті 57 ЦПК України. До таких доказів належить і висновок експертизи, проте він не є як єдиним можливим і допустимим доказом спричинення моральної шкоди, так і підставою визначення її розм. Іру, оскільки згідно з частиною 2 статті 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відтак, якщо позивач надав докази завдання йому шкоди, довів цими доказами певний її розмір і не просив суд про призначення МСЕК, то суд не має підстав для відмови у позові чи призначення експертизи з власної ініціативи, оскільки це не передбачено положеннями ЦПК України (1618-15) ( зокрема статей 10,143-145 ), які мають суто змагальний характер.

У разі, якщо відповідач не погоджується з доводами позивача про наявність моральної шкоди та її розміром, визначеним позивачем, відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України він не позбавлений можливості заявити клопотання про призначення такої експертизи, як то визначено у статтях 143- 144 ЦПК України.

ОСОБА_3 в обґрунтування свого позову надала суду ряд документів, про призначення експертизи клопотання не заявляла.

Оскільки, заперечуючи проти позову, ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»з клопотанням про призначення експертизи для визначення факту спричинення позивачці моральної шкоди та її розміру до суду першої інстанції не звертався, Заводський районний суд м. Запоріжжя був позбавлений можливості постановити ухвалу про призначення такої експертизи і ухвалив рішення за наявними у справі доказами.

За змістом статті 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та наданих у суді першої інстанції доказів, дійшов висновку, що рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя у даній справі відповідає вимогам нормам матеріального права, узгоджується з фактичними обставинами по справі, підстав для його скасування не вбачає.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що справа вирішена неправильно.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2012 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.