розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»про відшкодування моральної шкоди, -

рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, стягнуто на його користь з відповідача 7 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; вирішено питання судових витрат (а.с.47-49).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (а.с. 53-56).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з липня 1984 року по січень 2012 року працював на шахтах, в тому числі і шахті «ім. М.І. Сташкова», правонаступником яких є відповідач. 03 січня 2012 року позивача було звільнений з роботи у зв'язку з виходом на пенсію. Згідно акту № 38 від 28 травня 1986 року про нещасний випадок, що стався на шахті «Дніпровська»ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»з ОСОБА_2, ним було отримано виробничу травму у вигляді «дистогрия разгибателей спины»; вказаний нещасний випадок стався з вини відповідача. Крім того, 29 вересня 1995 року було складено акт № 138 про нещасний випадок, який стався на шахті «ім. М.І. Сташкова»в результаті якого позивачем було отримано виробничу травму у вигляді «отрытой черпно-мозговой травмы, сотрясения головного мозга, астенического синдрома», причиною нещасного випадку стало особиста необережність потерпілого.

За висновком МСЕК від 23 березня 2012 року позивачу встановлена сукупно 85% (15% первинно за травму отриману 1986 року, 70% - повторно за травму 1995 року), та 2 група інвалідності безстроково (а.с.17).

Задовольняючи позовні вимоги частково і стягуючи з відповідача 7 000гр. на відшкодування моральної шкоди, суд правильно керувався ст. 1167 ЦК України (435-15) та ст. 237-1 КЗпП України (322-08) і виходив із того, що позивачу внаслідок пошкодження здоров'я спричинена моральна шкода з вини відповідача, який не створив безпечних умов праці.

Доводи відповідача про те, що позивач пропустив строк позовної давності -протирічать п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, Ч.1 СТ. 83 ЦК ЦРСР, тому не можуть бути взяті до уваги.

Посилання апелянта на ст. 256 ЦПК України (1618-15) та Постанову Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (v0004700-95) "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" - не можна прийняти до уваги, оскільки вони не мають правового значення для вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідальність за моральну шкоду повинен нести Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (1105-14) , - протирічать абзацу 9 пункту 5 рішення № 20рп/2008 (v020p710-08) Конституційного Суду України (справа про страхові виплати).

Не можуть бути взяті до уваги доводи апелянта про те, що суд не призначив експертизу для встановлення факту спричинення моральної шкоди, оскільки наявність такого висновку при вирішення справ по відшкодування моральної шкоди не є обов'язковим для суду.

Відповідно до абзацу 9 пункту 5 рішення № 20рп/2008 (v020p710-08) Конституційного Суду України (справа про страхові виплати) саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України (435-15) та ст. 237-1 КЗпП України (322-08) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого органу (роботодавця).

Посилання апелянта на те, що судом порушено принцип змагальності встановлений ст. 10, 60 ЦПК України, так як позивачем не надано доказів спричинення моральної шкоди відповідачем, -є безпідставними та необґрунтованими.

Однак, суд першої інстанції при вирішення питання про розмір судового збору, помилково визначив його розмір - 214 грн. 60 коп., оскільки відповідно до ст. 88 ЦПК України та п.п.1,2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» вказаний спір є спором немайнового характеру, тому розмір судового збору складає 107,30 грн. За таких обставин, рішення суду в частині розміру судових витрат підлягає зміні на підставі п.4 ч.1, ч.3 ст. 309 ЦПК України, а сума судового збору -зменшенню з 214,60 грн. до 107,30 грн.

Керуючись ст. 307- 309 ЦПК України (1618-15) , апеляційний суд, -

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»задовольнити частково.

рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2012 року в частині розміру судових витрати змінити, зменшити розмір судового збору з 214 гривень 60 коп. до 107 гривень 30 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.