Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді Свистун О В,

суддів - Завидовської-Марчук О.Г., Овсієнка А.А.,

при секретарі Черняк О.В.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позов?ом прокурора м. Луцька в інтересах держави та Луцької міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у праві користування жилим приміщенням та виселення,

за апеляційними скаргами відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду від 06 червня 2012 року, -

Прокурор м. Луцька звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у праві користування жилим приміщенням та виселення покликаючись на те, що 08 травня 2007 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, які перебувають у родинних відносинах, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_1 на дану квартиру зареєстровано у КП «Волинське обласне Бюро технічної інвентаризації» за № 1388.

Вважає, що оскільки рішеннями Луцького міськрайонного суду визнано обмін жилими приміщеннями, договори купівлі-продажу між ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_11, ОСОБА_9 недійсними, то вправі звертатися в суд із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, яке не потребує визнання правочинів недійсними, а саме - договору дарування між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_5, ОСОБА_6; і договору купівлі-продажу між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1

рішенням Луцького міськрайонного суду від 06 червня 2012 року позов задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1

Усунуто перешкоди в праві користування житлом шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_4 в дохід держави 8 грн. 50 коп., по 4 грн. 25 коп. судового збору з кожного, та 37 грн., по 18 грн. 50 коп. з кожного, витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Не погоджуючись з даним рішенням суду відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_4 подали апеляційні скарги, оскільки вважають рішення суду незаконним із-за невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просять рішення суду скасув?ати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 вказує, що суд не звернув уваги на те, що він придбав квартиру на підставі договору купівлі-продажу і є власником спірної квартири; не навів переконливих доказів, що покупець є недобросовісним набувачем даної квартири; а також зазначає, що він є добросовісним набувачем і підстав для витребування майна як у добросовісного набувача, так і не в добросовісного судом не встановлено. Також, зазначає, що суд в рішенні покликався не на ті норми матеріального права, не застосував строків позовної давності, хоча сторона просила їх застосувати. Відповідач ОСОБА_4 вважає, що суд при ухвалені рішення порушив норми матеріального і процесуального законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, апеляційні скарги підтримала з підстав у них зазначених.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, однак подала заяву, щоб справу слухати у її відсутність.

Прокурор, треті особи в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Третя особа - ОСОБА_3 апеляційні скарги заперечила, оскільки вважає, що рішення суду ухвалено відповідно до вимог закону, просила відхилити скарги відповідачів.

Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь в справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 26 вересня 2005 року сім'я ОСОБА_3 звернулася в Госпрозрахункове бюро обміну і продажу квартир з питанням обміну трьохкімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1, наймачами якої вони були, на дві однокімнатні квартири. Згідно з рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 29 вересня 2005 року № 321 відбувся обмін жилих приміщень шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_11, ОСОБА_9, посвідчений нотаріально 18.11.2005 року та договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 між ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_13. Відповідно ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 отримали ордер на державну квартиру АДРЕСА_1, яку раніше займала сім'я ОСОБА_13, та приватизували згідно розпорядження відділу приватизації житлового фонду виконкому Луцької міської ради від 02.02.2006 року № 712-р. і проживають у ній по даний час.

рішенням Луцького міськрайонного суду від 04 вересня 2008 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 між ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_13 визнано недійсним і сім'ю ОСОБА_13 виселено. Дане рішення набрало законної сили.

рішенням Луцького міськрайонного суду від 31.08.2010 року визнано недійсними: обмін жилих приміщень між ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_15, ОСОБА_13, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6; рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 29.09.2005 року № 321; ордер виписаний «Госпрозрахунковим бюро обміну і продажу ква?ртир» на зайняття жилого приміщення, яке складається з трьох кімнат, в ізольован?ій квартирі АДРЕСА_1; договір? купівлі-продажу від 18.11.2005 року квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_11, ОСОБА_9, та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6; визнано частково недійсним розпорядження відділу з приватизації свідоцтво про право власності на житло № 712-р від 02.02.2006 року, а саме: виключено п.19 в Додатку № 1 до розпорядження відділу з приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради від 02.02.2006 року №712-р в п.1 слово «п'ятдесят» змінено словом «сорок дев'ять»; визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло № 712-р від 02.02.2006 року, видане відділом по приватизації Луцького міськвиконкому, яким посвідчене право власності ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1; виселено із квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5 ОСОБА_6 та? вселено в квартиру АДРЕСА_2. Дане рішення набрало законної сили.

Згідно договору про визначення часток та дарування часток квартири від 28.08.2006 року ОСОБА_8 і ОСОБА_7 подарували свої частки квартири АДРЕСА_1 (а.с.12) ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які стали співвласниками квартири в рівних частках. Договір дарування не оскаржувався (а.с. 12).

08 травня 2008 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6, як співвласники, уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 із ОСОБА_1 (а.с.11). Даний договір ніким не оскаржений.

Із вищенаведеного, апеляційним судом встановлено, що станом на 28 серпня 2006 року, на час укладення договору дарування ОСОБА_8 і ОСОБА_7 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 були співвласниками квартири АДРЕСА_1. Крім того, договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено 08 травня 2008 року між ОСОБА_1 та співвласниками ОСОБА_5 і ОСОБА_6 Право власності кожного із них було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Отже, на час укладення договорів ОСОБА_6 були власниками квартири АДРЕСА_1. І тільки рішеннями Луцького міськрайонного суду від 04 вересня 2008 року та від 31.08.2010 року договори щодо купівлі-продажу, обміну спірної квартири було визнано недійсними.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що на час укладення договорів ОСОБА_6 були власниками спірного жилого приміщення, а тому вправі були розпоряджатися належним їм майном на свій розсуд.

Проте, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив із того, що на час обміну спірна квартира перебувала у власності Луцької міської ради, а тому власником вказаної квартири є саме Луцька міська рада.

Однак, спірна квартира була приватизована сім'єю ОСОБА_6 з дозволу саме Луцької міської ради, а лише після цього було укладено договір дарування та договір купівлі-продажу. Отже, власниками спірної квартири на момент укладення договорів були ОСОБА_6, а не Луцька міська рада.

Таким чином, встановлені обставини в цій частині суперечать вимогам закону, який підлягає до застосування у правовідносинах, які склались.

Із змісту позовної заяви вбачається, що прокурор просить витребувати майно із чужого незаконного володіння, оскільки вважає, що покупець ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем, так як є родичем ОСОБА_6 та придбавши квартиру надав для проживання останнім.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Однак, судом встановлено, що ОСОБА_6 уклали договір дарування та договір купівлі-продажу, які нотаріально посвідчені, будучи законними власниками. Доказів, що відповідач ОСОБА_1 знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, тобто є недобросовісним набувачем позивач суду не надав. Також, в судовому засіданні не встановлено обставин, що відповідачу було відомо про те, що ОСОБА_6 не мали права відчужувати належну їм на праві власності квартиру.

Таким чином, позивач не довів, що відповідач ОСОБА_1 є недобросовісним покупцем.

Згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія суддів вважає, що дані договори є оспорюваним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з його недійсністю.

Із роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (v0009700-09) , п.10 вбачається, що норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст. 388 ЦК.

Отже, прокурор як позивач при подачі позовної заяви не врахував даних роз'яснень і передчасно звернувся в суд із віндикаційним позовом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що із-за порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, недоведеності тих обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, рішення суду підлягає скасуванню відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319, 218, 60 ЦПК України, на підставі ст.ст. 215, 216, 319, 387 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (v0009700-09) , колегія суддів

Апеляційні скарги відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_4 - задовольнити.

рішення Луцького міськрайонного суду від 06 червня 2012 року в даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

В позові прокурора м. Луцька в інтересах держави та Луцької міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у праві користування жилим приміщенням та виселення - відмовити.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. .