розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - комунальне підприємство "СЄЗ Ворошиловського району м. Донецька", - про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої залиттям квартири, за апеляційними скаргами сторін на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26 червня 2012 року,

10 листопада 2010 року ОСОБА_1 пред'явила в суд даний позов до відповідачів, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 6 листопада 2007 року квартира, в якій вона проживає, була затоплена каналізаційними стоками. Причиною залиття, згідно з актом від 07 листопада 2007 року, стало просідання у вище розташованій квартирі ОСОБА_3 каналізаційного пластикового стояку, який після заміни не був закріплений. Внаслідок залиття квартира була пошкоджена.

Враховуючи, що відповідачі добровільно не відшкодовують завдану шкоду, ОСОБА_1 просила стягнути з них майнову шкоду, у тому числі витрачені на відновлення подачі напруги та освітлення 2170 грн., моральну шкоду у розмірі, що не менше 5 мінімальних розмірів заробітної плати, понесені судові витрати.

рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26 червня 2012 року позов задоволено частково.

Сторони, не погоджуючись з рішенням суду, звернулися до Апеляційного суду Донецької області з апеляційними скаргами.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить змінити рішення та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування скарги позивач зазначила, що відмовляючи у стягненні шкоди, завданої відновленням подачі напруги, суд не врахував пояснення її представника, що ця шкода підтверджується розпискою на ас. 17. Визначивши розмір моральної шкоди у 500 грн., суд не в повній мірі врахував характер та глибину перенесених нею моральних страждань. Крім того, не погоджується з відмовою про стягнення поштових витрат у сумі 85 грн. та витрат на правову допомогу 350 грн.

Відповідачі в апеляційній скарзі порушують питання про скасування рішення та відмову у позові в зв'язку з відсутністю їх вини у завданні шкоди або при доведеності вини в зв'язку зі спливом позовної давності, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими.

В обґрунтування скарги відповідачі вказали, що на підтвердження їх вини суд послався на акт від 07 листопада 2007 року, проте не звернув уваги, що при його складанні не була створена комісія, до якої повинні входити спеціалісти ЖЕКу № 7; акт не затверджений керівником ЖЕКу № 7 та не посвідчений печаткою. Оскільки цей акт складений зацікавленими особами, то він не може бути прийнятий в якості належного та допустимого доказу. Причини залиття квартири позивача судовою будівельно-технічною експертизою не встановлені. Крім того, суд у рішенні не зазначив, які конкретні винні дії ОСОБА_3 призвели до заподіяння шкоди ОСОБА_1 Заперечення відповідачів ґрунтувались на тому, що шкода позивачу заподіяна з вини робітників ЖЕК № 7, які у 2002 році за їх заявою неякісно виконали роботи по заміні каналізаційних труб. Проте суд не витребував у житлової організації копію заяви та наряд на проведення робіт; не викликав свідків на підтвердження їх заперечень. Надана позивачем довідка про розмір пенсії не відповідає дійсності. Також суд не зважив на те, що позов пред'явлено зі спливом позовної давності, що згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України є підставою для відмови у позові.

У судовому засіданні ОСОБА_4, яка є представником позивача, і ОСОБА_3 підтримали подані сторонами апеляційні скарги з наведених у них мотивів.

ОСОБА_2 і комунальне підприємство "СЄЗ Ворошиловського району м. Донецька" у судове засідання, про час і місце якого повідомлені у встановленому порядку (ас. 115, 120), не з'явились. ОСОБА_2 подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхиляє, апеляційну скаргу відповідачів задовольняє частково з наступних підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що 06 листопада 2007 року з квартири відповідачів було залито квартиру ОСОБА_1, що призвело до пошкоджень. Діями відповідачів заподіяно позивачу матеріальну та моральну шкоду.

Висновок суду відповідає обставинам справи і ґрунтується на законі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені у статтях 1166, 1167 ЦК України.

Шкода, завдана майну фізичної особи, та моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 06 листопада 2007 року квартира АДРЕСА_1 та в якій проживає ОСОБА_1, внаслідок залиття зазнала пошкоджень, що завдало матеріальної шкоди в розмірі 4853 гр. 00 коп. (ас. 4, 39-44). Розмір матеріальної шкоди сторонами не оспорюється.

Згідно з актом від 07 листопада 2007 року, що складений працівником ЖЕУ № 7 за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, залиття вказаної квартири сталося з вище розташованої квартири № 48, власниками якої є відповідачі (ас. 4).

цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідачів покладено обов'язок спростування наявності їх вини в завданні шкоди позивачу.

Відповідачі ОСОБА_3 не надали доказів, що їх вина у залитті квартири позивачки відсутня.

Апеляційний суд відхиляє доводи скарги відповідачів, що залиття сталося з вини працівників ЖЕКу № 7, оскільки відповідно до вимог статей 13, 319 ЦК України при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний утримуватися від дій, які б могли порушити права інших осіб.

За змістом пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожиків в редакції, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (45-2006-п) , власник квартири зобов'язаний проводити за власні кошти ремонт квартири; забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян.

Оскільки квартира № 48, з якої сталося залиття квартири позивачки, належить на праві власності відповідачам ОСОБА_3, то саме вони на підставі положень статей 1166, 1167 ЦК України повинні відшкодувати завдану шкоду, оскільки ними вчинені неправомірні дії, які виразилися в допущенні виконання дій, що викликали псування приміщення та порушення умов проживання ОСОБА_1; в їх діях є вина та причиновий зв'язок із завданою шкодою.

Не можна погодитись з доводами скарги відповідачів щодо порушення судом їх прав через не витребування документів та не виклик свідків на підтвердження їх заперечень.

З матеріалів справи, у тому числі з журналу судового засідання, зауваження на який не принесені, вбачається, що ОСОБА_3 відповідних клопотань не заявляли. У силу ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У суду першої інстанції законні підстави для витребування будь-яких доказів з власної ініціативи відсутні.

Апеляційний суд відхилив клопотання відповідачів про допит свідків, керуючись ч. 2 ст. 303 ЦПК України і враховуючи, що таке клопотання у суді першої інстанції не було заявлено.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_2, ОСОБА_3, які є співвласниками квартири № 48, у пошкодженні внаслідок залиття квартири 44.

Висновок суду про відмову у стягненні 2170 грн., витрачених позивачем на відновлення подачі напруги та освітлення, відповідає матеріалам справи, які не містять доказів, що знеструмлення сталося внаслідок залиття квартири 06.11.2007 року. Розписка на ас. 17, на яку ОСОБА_1 посилається у апеляційній скарзі, також не підтверджує причиновий зв'язок між залиттям 06.11.2007 року та знеструмленням.

Суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідачів моральної шкоди на підставі ст. 1167 ЦК України, оскільки пошкодження майна з їх вини завдає позивачеві моральних страждань.

Визначаючи розмір моральної шкоди в 500 гр., суд першої інстанції виходив зі ступеня, характеру та тривалості моральних страждань позивача в зв'язку з пошкодженням майна. Судом враховано вимоги розумності та справедливості.

Підстави для збільшення розміру компенсації у відшкодування моральної шкоди апеляційним судом не встановлені.

Апеляційний суд відхиляє доводи скарги відповідачів про застосування позовної давності.

Згідно з частиною третьою ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Така заява ОСОБА_3 не була зроблена до винесення судом першої інстанції рішення, законність й обґрунтованість якого перевіряється апеляційним судом в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Тобто застосування позовної давності на підставі заяви, яка міститься в апеляційній скарзі, апеляційним судом неможливе.

Не є обґрунтованими доводи скарги позивача про незгоду з відмовою у стягненні поштових витрат у сумі 85 грн.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, установивши факти та зумовлені ними правовідносини, правильно застосував правові норми щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, та ухвалив правильне по суті й справедливе рішення.

Однак, присуджуючи на користь ОСОБА_1 з обох відповідачів понесені нею і документально підтверджені судові витрати, суд не врахував, що ОСОБА_2 є громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1, визнаний інвалідом 2 групи. Тобто є особою, яка звільняється від сплати судового збору, згідно з пп. 9, 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

За таких обставин апеляційний суд змінює рішення в частині розподілу судових витрат між сторонами, які складаються з оплати судового збору, інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, вартості експертизи і правової допомоги 350 грн. та присуджуються з ОСОБА_3

Витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 450 грн. відшкодуванню не підлягають, оскільки апеляційна скарга позивача відхилена.

Керуючись ст. 307 ч.1 п. 3, ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26 червня 2012 року змінити в частині стягнення судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, які складаються з витрат по оплаті вартості експертизи 1294 грн. 44 коп., судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 179 грн. 50 коп., витрат на правову допомогу 350 грн.