розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»про визнання недійсним пункту Договору фінансового лізингу,

У лютому 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»про визнання недійсним пункту Договору фінансового лізингу, який уточнила 11.012 року.

В обґрунтування позову зазначала, що 28.04.2011 року між нею та ТОВ «ВіЕйБі Лізині»було укладено договір фінансового лізингу № 110322-144/ФА-Ф-А (далі Договір лізингу), згідно якого ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування Предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціпа одиниці, кількість і загальна вартість якого на момент укладення Договору наведені в додатку «Специфікація», а ОСОБА_3 зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору. По закінченню строку лізингу, до ОСОБА_3 переходить право власності на Предмет лізингу згідно умов договору.

Пунктом 7.3 Договору лізингу передбачено, що у випадку, передбаченому п. 6.1.7 загальних умов ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»має право відмовитись від договору (розірвати договір) та нарахувати штраф у розмірі нарахованого за договором авансового лізингового платежу. Сума фактичного сплаченого авансового люпинового платежу підлягає зарахуванню в рахунок погашення штрафу, нарахованого згідно умов цього пункту Загальних умов.

Вважає, що пункт 7.3 Договору лізингу не відповідає вимогам чинного законодавства України та підлягає визнанню недійсним, оскільки він містить в собі несправедливі умови, включення яких призвело до значних матеріальних втрат зі сторони лізингоодержувача з огляду на наступне.

На виконання умов Договору лізингу (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 03.06.2011 року), лізингоодержувачем було перераховано на рахунок лізингодавця авансовий лізинговий платіж в розмірі 292059,57 гри. 28.07.2011 року лізингоодержувяч направив па адресу лізингодавця листа б/н від 28.07.2011 р. з проханням укласти (підписати) додаткову угоду, якою припинити дію Договору

лізингу, а також повернути (перерахувати) лізингоодержувачу суму авансового лізингового платежу.

Підставами для направлення такого листа були наступні обставини: факт того, що станом на 28.07.2011 року Предмет лізингу не було передано лізингоодержувачу; значне погіршення матеріального стану лізингоодержувача, що в свою чергу могло в подальшому привести до неналежного виконання ним умов Договору фінансового лізингу; п. 2.14 загальних умов договору фінансового лізингу передбачено, що при виявленні бажання лізинґоодержувачем припинити дію договору після його підписання сторонами, але до настання терміну передачі або моменту фактичної передачі предмету лізингу лізингоодержувачу.

З урахуванням зазначених обставин, просила визнати недійсним з моменту укладення Договору, пункт 7.3. Договору, в частині якою передбачено, що: «У випадку, передбаченому п. 6.1.7. Загальних умов Лізингодавець має право нарахувати штраф у розмірі нарахованого за Договором авансового лізингового платежу. Сума фактично сплаченого авансового лізингового платежу підлягає зарахуванню в рахунок погашення штрафу, нарахованого згідно умов цього пункту Загальних умов».

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням районного суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов на певний строк і за встановлену плату. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (Глава 58 ЦК України (435-15) , «найм», «оренда») з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Судом встановлено, що 28 квітня 2011 року між ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»та ОСОБА_3 був укладений договір фінансового лізингу №110322-144/ФЛ-Ф-А (а.с. 6-12).

Згідно з п. 1.1 вказаного договору ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» (Лізингодавець) набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування Предмет лізингу, наведений у Додатку «Специфікація», а ОСОБА_3 (Лізингоодержувач) зобов»язується прийняти Предмет лізингу та сплатити лізингові платежі на умовах цього Договору. По закінченню строку лізингу, до Лізингоодержувача переходить право власності на Предмет лізингу згідно умов цього Договору.

На виконання умов даного договору, відповідач придбав предмет лізингу за договором купівлі-продажу у ТОВ з іноземними інвестиціями «АВТ Баварія»на загальну суму 570 091,65 грн., а позивач сплатила авансовий лізинговий платіж в розмірі 292 059,57 грн. Однак від передачі предмету лізингу, позивач відмовилася та просила відповідача повернути їй авансовий платіж. Відповідачем було відмовлено у розірванні Договору та зараховано сплачений позивачем авансовий платіж, у відповідності до п.п. 6.1, 6.1.7., 7.3 Договору в рахунок погашення нарахованого штрафу.

Дані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Позивач просить визнати недійсним п. 7.3 Договору лізингу, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства.

За положеннями ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що договір лізингу повністю відповідає вимогам діючого цивільного законодавства. Умови угоди викладені досить детально і ясно, а тому позивач мав повну і достовірну інформацію про послуги відповідача та порядок їх надання, окрім того твердження позивача про несправедливість п. 7.3 договору з посиланням на п.п. 4,7 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не знайшли свого підтвердження.

Колегія суддів, при розгляді даного спору, вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводів, які б спростовували висновки суду та впливали на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2012 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.