розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_2 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року щодо

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженки с. Вороньки Бобровицького району

Чернігівської області, яка мешкає за адресою:

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року, ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватою за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

Так, ОСОБА_2 проживала спільно з чоловіком ОСОБА_3 та їх неповнолітнім сином ОСОБА_4 в кімнаті АДРЕСА_2. За час проживання у шлюбі між ними склалися неприязні стосунки.

ОСОБА_2 періодично запрошувала до кімнати гуртожитку чоловіків, з якими розпивала спиртні напої та залишала їх ночувати в даній кімнаті, де також ночували її неповнолітній син ОСОБА_4 та чоловік ОСОБА_3 У зв'язку з чим між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 часто виникали словесні конфлікти, які переростали в бійки.

ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 20.30 ОСОБА_2 разом зі своїм знайомим ОСОБА_5 знаходились у кімнаті НОМЕР_1 зазначеного гуртожитку, де в цей час перебував також і ОСОБА_3

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які перебували в стані алкогольного сп'яніння, виник черговий словесний конфлікт з приводу перебування в кімнаті ОСОБА_5

Приблизно о 20.45 ОСОБА_2 і ОСОБА_3, залишившись у вищевказаній кімнаті, продовжуючи конфліктувати, стали наносити один одному побої. Під час конфлікту ОСОБА_3 взяв зі столу кухонного ножа, з довжиною клинка 14,5 см. Однак, ОСОБА_2, користуючись тим, що її чоловік перебував у стані сильного алкогольного сп'яніння, сама перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, перехопила руку ОСОБА_3, в якій знаходився вказаний ніж, та викрутила її таким чином, що лезо ножа було спрямовано в бік чоловіка, і, прикладаючи фізичну силу, умисно нанесла один цілеспрямований удар ножем в грудну клітину зліва, спричинивши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджена ОСОБА_2, не погоджуючись із ухваленими щодо неї судовими рішеннями через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги засуджена мотивує тим, що судами її дії кваліфіковано неправильно, оскільки потерпілий сам спровокував конфлікт, наніс їй наявним у нього в руках ножем тілесних ушкоджень і вона, захищаючись від його неправомірних дій, випадково його вдарила. Засуджена стверджує, що вона перебувала в стані необхідної оборони та не мала умислу на вбивство потерпілого. Крім того, ОСОБА_3 вказує на порушення права на захист у зв'язку з нероз'ясненням їй судом першої інстанції права на суд присяжних.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджена підтримали подану скаргу.

Прокурор заперечив проти задоволення скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання засуджена, перегляду в касаційному порядку не підлягає, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та правильність кваліфікації її дій за даними нормами кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Той факт, що засуджена ОСОБА_2 вчинила умисне вбивство ОСОБА_3, підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_6, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, даними, що містяться у протоколах огляду місця події, слідчого експерименту, висновках експерта.

На думку колегії суддів,висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_2 саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

З огляду на викладене, не знайшли свого підтвердження доводи засудженої про перебування нею в момент інкримінованих дій у стані необхідної оборони, оскільки під час судового розгляду не було встановлено передбаченої ст. 36 КК України наявності такого суспільно небезпечного посягання в діях ОСОБА_3, яке вимагало заподіяння останньому смерті.

Таке рішення узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, у Постанові від 24 листопада 2014 року (справа № 5-34кс14), про те, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Доводи ОСОБА_2 про порушення її права на захист у зв'язку з нероз'ясненням їй можливості та особливості розгляду кримінального провадження щодо неї судом присяжних не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки згідно з положеннями ч. 1 ст. 384 КПК України такий порядок роз'яснюється обвинуваченому у разі вчинення злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі. Інкриміноване ОСОБА_2 кримінальне правопорушення не передбачає довічного позбавлення волі.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їх належність й допустимість.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі в розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, та наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, а також дані про її особу, тобто суд дотримався вимог статей 65- 67 КК України.

Крім того, доводи засудженої та захисника щодо неправильного застосування кримінального закону України та невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи їх апеляційні скарги на вирок суду першої інстанції, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд

постановив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року щодо неї - без зміни.