Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 08 червня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Одеської області на постановлене щодо засудженого ОСОБА_5 судове рішення,

вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 18 березня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше судимого 25 серпня 2005 року за ч. 2 ст. 185 КК України на 4 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу в розмірі 4250 грн.

На підставі ст. 71 КК України до цього покарання повністю приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком і за сукупністю вироків

ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки зі звільненням його відповідно до ст. ст. 75, 76 КК України від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов’язку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально–виконавчої системи та штрафу в розмірі 4250 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КК України призначені основні покарання у виді позбавлення волі та штрафу постановлено виконувати самостійно.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 23 липня 2008 року, приблизно о 05 год. 30 хв., на вул. Генерала Петрова у м. Одесі повторно відкрито викрав належне ОСОБА_6 майно на суму 1280 грн.

У касаційному поданні прокурор посилається на те, що судом порушено вимоги ст. 334 КПК України, а також призначено ОСОБА_5 покарання, яке не відповідає ступню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, внаслідок необґрунтованого застосування до нього ст. ст. 69, 75 КК України. Просить скасувати постановлений щодо ОСОБА_5 вирок і справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання, або непризначення обов’язкового додаткового покарання (ст. 69 КК України) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов’язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом’якшення покарання, а в резолютивній – послатися на ч. 1 ст. 69 КК України.

Однак судом вказані вимоги закону порушено.

Матеріалами справи з’ясовано, що при вирішенні питання про призначення ОСОБА_5 більш м’якого покарання, ніж це передбачено санкцією

ч. 2 ст. 186 КК України, за якою його засуджено, місцевий суд, хоча і послався у вироку, проте в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином і який ним вчинено в період іспитового строку, визначеного йому за попереднім вироком.

Крім того, суд у вироку обмежився фактичним перерахуванням даних про особу засудженого ОСОБА_5 та обставин, які пом’якшують його покарання, однак докладних та переконливих мотивів, з яких саме підстав ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим злочину, у вироку не навів.

Тому слід визнати, що призначене ОСОБА_5 покарання із застосування ст. 69 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу, тобто є надто м’яким.

Також місцевий суд необґрунтовано застосував до ОСОБА_5 ст. 75 КК України та безпідставно прийняв рішення про самостійне виконання на підставі

ч. 3 ст. 72 КК України призначених засудженому покарань за даним та попереднім вироками, оскільки не взяв до уваги роз’яснення, що міститься у п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , згідно з яким, у разі, коли особа була засуджена до позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням і в період іспитового строку вчинила новий злочин, необхідно визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м’які види покарання.

Також заслуговують на увагу і доводи подання прокурора про порушення судом вимог ст. 334 КПК України.

У зв’язку з цим, вирок щодо ОСОБА_5 підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і у разі підтвердження обвинувачення ОСОБА_5 в пред’явленому об’ємі обвинувачення, суду слід звернути увагу на доводи касаційного подання щодо м’якості призначеного йому покарання, яке колегія суддів касаційного суду вважає таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу.

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Одеської області задовольнити.

Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 18 березня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.