1. У орендаря в даному випадку виникає право на звернення до суду. Були порушені його права.
По-перше, згідно зі ст. 10 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. та ст. 8 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992 р. орендар земельної ділянки сільськогосподарського призначення має переважне право на одержання орендованих земельних ділянок у власність, крім випадків, коли їх орендарями є спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участю українських, іноземних юридичних осіб і фізичних осіб, підприємства, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземні держави, міжнародні організації, іноземні юридичні особи та фізичні особи без громадянства (щоправда з умов завдання не вбачається можливим визначити правовий статус орендаря). Тому недоведення власником земельної ділянки до орендаря Інформації щодо її продажу є порушенням права орендаря на одержання цієї ділянки у власність. Однак це право орендаря не було закріплено на законодавчому рівні відповідним обов'язком орендодавця (див. ст. 22 Закону України "Про оренду землі"). Виходячи з цього, якщо договором оренди таке право не було обумовлене, то на практиці орендар не зможе доказати неправомірність дій власника землі.
По-друге, згідно зі ст. 28 Закону України "Про оренду землі" перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди, якщо інше не передбачено договором оренди земельної ділянки. Тому права і обов'язки орендаря щодо користування орендованою земельною ділянкою є незмінними до закінчення строку дії договору оренди, тобто до 2006 року. Орендар має сплачувати обумовлену договором орендну плату новому власнику земельної ділянки. Якщо новий власник земельної ділянки не має жодних вимог зі сплати орендної плати і повідомив про це орендаря, то останній може не сплачувати орендну плату. За домовленістю сторін договору умова про несплату орендної плати може бути оформлена у письмовому вигляді шляхом внесення відповідних доповнень до змісту договору або додатковою угодою.
2. Орендодавець земельної ділянки мав право її продати (ст. 39 ЗК в редакції від 13.03.1992 р.). Він порушив умови ст. 10 Закону України "Про оренду землі" та ст. 8 Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992 р. щодо повідомлення орендаря, який має переважне право на отримання орендованої земельної ділянки у власність, про намір продажу земельної ділянки. Але таке порушення не призведе до визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, адже згідно зі ст. 40 ЗК в редакції від 13.03.1992 р. та ст. 22 Закону України "Про оренду землі" орендодавець не зобов'язаний повідомляти орендаря про можливий продаж земельної ділянки, якщо інше не передбачено договором. Дії орендодавця щодо відчуження земельної ділянки у даному випадку не призвели до невиконання зобов'язань за договором оренди земельної ділянки і не є розірванням договору в односторонньому порядку (перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди). Тому орендодавець не буде нести відповідальність за порушення умов договору оренди землі або земельного законодавства.
3. Новий власник земельної ділянки має всі права за договором оренди землі, зокрема щодо отримання орендної плати з орендаря. Він також несе зобов'язання за даним договором як орендодавець. Відмова від отримання орендної плати від орендаря є його правом. Однак це не звільняє нового власника від сплати земельного податку. Він може змінити умови договору оренди, узгодивши це з орендарем (у разі недосягнення згоди у судовому порядку) відповідно до умов чинних Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. та Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду землі" від 02.10.2003 р.