Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши у судовому засіданні у м. Києві 28 квітня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Харківської області та касаційними скаргами захисника і представника цивільного відповідача ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_1, представника цивільного відповідача ОСОБА_3 на судові рішення щодо ОСОБА_1,

вироком Київського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця с. Єлізаветградка Олександрівського району Кіровоградської області, жителя м. Харкова, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 140 КК України на 2 роки позбавлення волі.

Стягнуто з Харківської міської клінічної лікарні швидкої невідкладної медичної допомоги ім. проф. Мещанінова на користь ОСОБА_4 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1, який працював виїзним лікарем швидкої медичної допомоги підстанції № 1 Дзержинського району м. Харкова, визнано винуватим та засуджено за неналежне виконання ним як медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки - смерть хворої ОСОБА_5

Як визнав суд, цей злочин було вчинено за таких обставин.

9 грудня 2005 року о 3-й годині 52 хвилини на підстанцію швидкої медичної допомоги № 1 Дзержинського району м. Харкова надійшов виклик від ОСОБА_4 про те, що його дружина - ОСОБА_5 потребує надання невідкладної медичної допомоги.

На цей виклик черговий лікар ОСОБА_1 виїхав о 3-й годині 57 хвилин каретою швидкої медичної допомоги. Приїхавши до місця проживання хворої, засуджений встановив у хворої діагноз - стеноз гортані 3-4 ступеню невстановленої етіології і прийняв рішення транспортувати ОСОБА_5 до спеціалізованого лікувального закладу, яким є Харківська міська клінічна лікарня № 30. Під час перевезення хворої у неї розвинувся загрозливий для її життя стан - асфіксія, що потребувало негайної трахеотомії, медикаментозної внутрішньовенної терапії та інгаляції киснем. Проте лікар ОСОБА_1, недбало та несумлінно виконуючи свої професійні обов'язки, цих медичних маніпуляцій хворій не зробив.

Крім того, проїжджаючи повз Харківську міську клінічну лікарню швидкої невідкладної медичної допомоги ім. проф. Мещанінова та підстанції № 1 Дзержинського району м. Харкова, не прийняв рішення про негайну госпіталізацію ОСОБА_5 до реанімаційного відділення цих лікувальних закладів, де хворій могла бути надана екстрена кваліфікована медична допомога, а дав вказівку водію їхати до дальше розташованої отоларингологічної клінічної лікарні.

Також, порушуючи посадову інструкцію лікаря загально-лікарської бригади швидкої медичної допомоги, відповідно до вимог якої ОСОБА_1 мав супроводжувати хвору у спосіб, що забезпечує можливість здійснювати необхідні медичні маніпуляції, він знаходився не поруч з хворою, а у кабіні водія. Тобто ОСОБА_1 залишив ОСОБА_5, що перебувала у тяжкому стані, без медичного догляду й необхідної допомоги.

По приїзду до Харківської міської клінічної лікарні № 30 у ОСОБА_5 зупинилася дихальна й серцева діяльність і в кареті швидкої медичної допомоги настала її біологічна смерть, причиною якої став стеноз гортані - звуження отвору гортані, що привело до утруднення дихання та настання асфіксії.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурора порушується питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 із закриттям провадження у справі у зв'язку з закінченням строків давності. Прокурор вважає, що оскільки ОСОБА_1 вчинив злочин невеликої тяжкості 9 грудня 2005 року, то на час розгляду справи апеляційним судом - 11 грудня 2008 року минули строки давності.

У касаційних скаргах:

- захисник ОСОБА_2 вважає, що досудове слідство та судовий розгляд справи проведено неповно, необ'єктивно, однобічно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Посилається на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про направлення справи щодо ОСОБА_1 на додаткове розслідування. Зазначає, що на досудовому слідстві було порушено право ОСОБА_1 на захист, оскільки всі слідчі дії, які проводилися з моменту порушення кримінальної справи, останній не міг оскаржувати, так як перебував у статусі свідка. Також був позбавлений можливості заявляти відповідні клопотання, ставити питання перед комісією експертів та надавати документи, які б підтверджували його невинуватість. Звертає увагу на те, що судом не дана оцінка протиріччям, які містилися у висновку комісійної судово-медичної експертизи та у відповіді управління охорони здоров'я Як представник цивільного відповідача ОСОБА_2 стверджує, що він був позбавлений можливості виступати у судових дебатах . Не погоджується із розміром цивільного позову. Просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на нове розслідування або звільнити останнього від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності;

- засуджений ОСОБА_1 висловлює аналогічні доводи та прохання;

- представник цивільного відповідача ОСОБА_3 вважає, що у справі відсутні докази вчинення ОСОБА_1 злочину, за який його засуджено, а відтак вважає безпідставним рішення суду про стягнення з Харківської міської клінічної лікарні швидкої невідкладної медичної допомоги ім. проф. Мещанінова на користь ОСОБА_4 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на нове розслідування або звільнити останнього від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Сухарєва О.М., який частково підтримав касаційне подання та вважав, що ОСОБА_1 належить звільнити від призначеного покарання на підставі ст. 49 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні та скаргах доводи, колегія суддів вважає, що подання та скарги підлягають частковому задоволенню.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчинені злочину, за який його засуджено, підтверджується сукупністю доказів, зібраних по справі та перевірених у судовому засіданні у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, даними, що містяться у висновках судово-медичних експертиз, комісійної судово-медичної експертизи, а також іншими наведеними у справі доказами, яким суд дав належну оцінку, і свідчать про обґрунтованість висновків суду щодо доведеності вини ОСОБА_1

Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 140 КК України кваліфіковані правильно.

Доводи, наведенні у касаційних скаргах про порушення права засудженого на захист, є безпідставними, оскільки, як убачається із матеріалів справи, зокрема, із протоколу роз'яснення йому процесуальних прав як підозрюваного, на досудовому слідстві йому було роз'яснено право мати захисника, але скористатися цим правом він відмовився, про що власноручно зробив записи ( т. 1 а.с. 147). У подальшому його клопотання про призначення адвоката було задоволено. За участю захисника ОСОБА_11 ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, роз'яснено його суть та допитано як обвинуваченого (т. 1 а.с. 190-192). Крім того, при виконанні вимог ст. 218 КПК України ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 з матеріалами справи були ознайомленні у повному обсязі, заяв та клопотань не мали ( т. 1 а.с. 209).

Посилання у скаргах на те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання захисника про направлення справи щодо ОСОБА_1 на додаткове розслідування, є не обґрунтованими. Суд постановою від 30.03.2008 року зазначене рішення належним чином мотивував. Крім того, викладені доводи у клопотанні захисника були предметом перевірки у суді першої інстанції.

Наведені у скаргах доводи про те, що судом не дана оцінка протиріччям, які містилися у висновку комісійної судово-медичної експертизи та у відповіді управління охорони здоров'я, є безпідставними, оскільки цій обставині дана належна оцінка судом апеляційної інстанції з посиланням на показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9 та відповідні матеріали кримінальної справи.

Твердження ОСОБА_2, що він був позбавлений можливості виступати у судових дебатах як представник цивільного відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки він таким правом скористався.

Цивільний позов вирішено відповідно до вимог цивільного та кримінально-процесуального законодавства. З огляду на те, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 його професійних обов'язків лікаря швидкої медичної допомоги настала смерть хворої ОСОБА_5, суд обґрунтовано стягнув із Харківської міської клінічної лікарні швидкої невідкладної медичної допомоги ім. проф. Мещанінова на користь ОСОБА_4 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Таким чином, доводи касаційної скарги представника цивільного відповідача є безпідставними.

Апеляційний суд при розгляді справи перевірив усі доводи апеляцій та у відповідності до вимог ст. 377 КПК України у своїй ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення.

Проте, апеляційний суд безпідставно, не врахувавши положень ст. 49 КК України, не звільнив ОСОБА_1 від призначеного судом першої інстанції покарання, оскільки з дня вчинення ним злочину невеликої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі, і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки.

Тому на підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 підлягає звільненню від призначеного за ч. 1 ст. 140 КК України покарання у зв'язку із закінченням строків давності, а вирок та ухвала щодо нього з цього приводу підлягають зміні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Харківської області та касаційні скарги захисника і представника цивільного відповідача ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_1, представника цивільного відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 змінити. На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити його від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 140 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.