Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у судовому засіданні 28 квітня 2009 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 20 січня 2009 року,

Вироком Садгірського районного суду м. Чернівців від 22 жовтня 2008 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

мешканця с. Поляна Хотинського

району Чернівецької області,

такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 76 КК України на нього покладено обов'язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з'являтися для реєстрації.

Як визнав суд, ОСОБА_1 у ніч на 29 липня 2008 року, будучи у стані алкогольного сп'яніння, через вікно проник у приміщення квартири АДРЕСА_1, звідки таємно викрав майно ОСОБА_2 (комп'ютери, мобільні телефони, фотоапарат тощо) і заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 25100 грн.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляцією прокурора, Апеляційний суд Чернівецької області скасував вирок щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання і постановив свій вирок від 20 січня 2009 року, яким за ч.3 ст. 185 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а в решті вирок суду залишив без зміни.

На цей вирок засуджений ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, як видно із її змісту, просить скасувати вирок апеляційного суду у зв'язку із суворістю покарання і залишити вирок місцевого суду в частині призначеного йому покарання, тобто визначити покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Вважає, що апеляційний суд не врахував усіх пом'якшуючих покарання обставин, не застосував ст. 69 КК України, а призначив покарання, що не відповідає принципам справедливості. Зокрема, на його думку не враховано щире каяття, відшкодування заподіяної шкоди, працевлаштування на роботу, позитивні характеристики та його намір одружитися і розпочати нове життя. За викладених обставин ОСОБА_1 вважає, що апеляційний суд не мав права призначати йому покарання у виді реального позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Матюшевої О.В. про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у крадіжці майна ОСОБА_2 з проникненням у житло, з яким погодився суд апеляційної інстанції і правильність якого не окаржується засудженим, стверджений доказами, котрим суд дав належну оцінку і є правильним.

Злочинні дії ОСОБА_1 правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України, що теж засудженим не заперечується.

Що стосується покарання, обраного апеляційним судом, то воно відповідає тяжкості злочину, даним про особу винного і визначено з урахуванням усіх обставин, що пом'якшують відповідальність. Зокрема апеляційний суд належним чином дослідив дані, що характеризують ОСОБА_1, урахував як щире каяття, так і відшкодування шкоди та позитивні характеристики, тобто всі ті обставини, на які посилається засуджений у касаційній скарзі, і визначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.3 ст. 185 КК України. Врахована й поведінка ОСОБА_1, яка передувала вчиненому злочину протягом трьох років, коли він неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, але висновків для себе не зробив. Своє рішення про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі апеляційний суд у відповідності з вимогами ст. 65 КК України належним чином умотивував і колегія суддів знаходить це рішення переконливим. У даному випадку призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав для пом'якшення покарання, у тому числі й застосування ст. 69 КК України, колегія суддів не знаходить.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для зміни чи скасування вироку, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів,

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 20 січня 2009 року щодо нього - без зміни.