Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 2 квітня 2009 року матеріали за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційною скаргою представника потерпілих ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 серпня 2008 року.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 5 червня 2008 року скаргу ОСОБА_1 на постанову прокурора Київської області від 22 квітня 2008 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, залишено без задоволення.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 8 серпня 2008 року зазначені постанови скасовано, в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України - відмовлено.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду, оскільки вважає її незаконною, посилаючись на те, що апеляційний суд на порушення вимог ст. 236-8 КПК України розглянув ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті, при цьому проігнорувавши те, що для прийняття рішення про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 були приводи та достатні підстави.

У касаційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_2 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та залишення без зміни постанови районного суду, посилаючись на те, що апеляційний суд, приймаючи рішення про відмову в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_1, вийшов за межі наданих йому повноважень.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який підтримав касаційне подання та скаргу, представника потерпілих ОСОБА_2, який підтримав свою касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційному поданні та скарзі, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 14 ст. 236-8 КПК України, розглядаючи скарги на постанови про порушення кримінальної справи, суд повинен перевірити наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення кримінальної справи, і не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Апеляційний суд, зважаючи на передбачений ст. 382 КПК України особливий порядок та умови перевірки судових рішень по даній категорії справ, повинен з'ясувати, чи з додержанням вимог процесуального закону суд першої інстанції розглянув скаргу, й не повинен удаватися до перевірки тих питань, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Як вбачається із постанови Печерського районного суду м. Києва від 5 червня 2008 року при розгляді скарги ОСОБА_1 на постанову прокурора Київської області від 22 квітня 20208 року про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, суддя погодився з приводом і підставою, які були використані прокурором при прийняті зазначеного вище рішення. На підтвердження свого висновку у постанові суду наведені відповідні мотиви дотримання прокурором вимог статей 94, 97, 98 КПК України при вирішенні цього питання. Також суд дійшов висновку, що рішення про порушення кримінальної справи прийнято повноважною особою з дотриманням встановленого законом порядку порушення справи.

Не погоджуючись з таким рішенням місцевого суду і скасовуючи його, апеляційний суд вдався не до перевірки обґрунтованості висновків про наявність передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК України приводу про порушення кримінальної справи та достатніх даних, які вказують на наявність ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а до оцінки доказів, виклавши в ухвалі висновки, які не були предметом розгляду місцевим судом.

Так, апеляційний суд вказав, що в постанові прокурора не зібрано достатніх даних, які б вказували на наявність в діях ОСОБА_1 ознак складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, оскільки в матеріалах справи відсутній оригінал розписки, складеної на ім'я ОСОБА_1 виготовленої ОСОБА_3, а також не встановлено оригінал чи копію розписки було надано для проведення почеркознавчої експертизи.

Крім того, як зазначено в ухвалі апеляційного суду, на час порушення кримінальної справи у провадженні господарського суду знаходилась справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Будівельник", директором якого був ОСОБА_3, та ТОВ "Київбудпостач" про визнання договору купівлі-продажу недійсним, тому, на думку апеляційного суду, прокурор передчасно втрутився в корпоративний спір сторін, а отже не було підстав для порушення кримінальної справи.

Апеляційний суд, дійшовши висновку про незаконність постанови суду першої інстанції, окрім наведення мотивів на користь цього рішення, насправді проаналізував та оцінив дані, що слугували підставами для порушення справи як докази, й фактично прийняв рішення по суті спору. У даному випадку апеляційний суд ухвалив кінцеве рішення на основі переоцінки тих матеріалів справи, які ним під час апеляційної перевірки безпосередньо не досліджувалися, у зв'язку з чим вийшов за межі наданих йому процесуальних повноважень.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд на порушення вимог ст. 264 КПК України, яка регламентує обов'язкову участь прокурора в судовому засіданні, розглянув справу без його участі.

З огляду на вищенаведене та враховуючи ту обставину, що конкретних і переконливих мотивів своєї незгоди з висновками судді місцевого суду про законність джерел отримання даних, які стали приводом та підставою для порушення цієї кримінальної справи повноважною особою з дотриманням встановленого законом порядку порушення справи, апеляційний суд в своєму рішенні не навів, таку ухвалу необхідно визнати постановленою з істотним порушенням КПК України (1001-05) і, зокрема ст. 377 КПК України, що є підставою для її скасування та направлення матеріалів справи на новий апеляційний розгляд, у зв'язку з чим касаційне подання заступника прокурора підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів