Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві 24 березня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Кіровоградської області на вирок Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 9 червня 2008 року,

вказаним вироком засуджений:

за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 постановлено звільнити від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 3 грудня 2007 року за попередньою змовою з невстановленими слідством особами з метою таємного викрадення чужого майна прийшли до домоволодіння ОСОБА_2 у с. Скалівські Хутори Новоархангельського району Кіровоградської області, де, розподіливши між собою ролі, проникли в будинок та заволоділи грошима в сумі 1050 грн.

У апеляційному порядку справа не переглядалась.

У касаційному поданні прокурор просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. При цьому прокурор посилається на необґрунтованість застосування ст. 75 КК України до ОСОБА_1, який є раніше судимим, у його діях не вбачається щирого каяття, саме він був ініціатором злочину та є особою, яка не має постійного місця проживання.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що підстав для його задоволення немає.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, обґрунтовані сукупністю розглянутих в судовому засіданні і наведених у вироку доказів. Вказані висновки суду у касаційному поданні не оспорюються.

Доводи касаційного подання про те, що призначене судом покарання є м'яким, слід визнати безпідставними.

Зокрема, посилання прокурора на те, що ОСОБА_1 є судимим, спростовуються матеріалами справи.

Як убачається з них, ОСОБА_1 раніше неодноразово засуджувався, зокрема у 1971, 1976, 1981 роках. Відповідно до положень ст. 55 КК України 1960 року вказані судимості були погашені.

Після цього ОСОБА_1 був засуджений вироком від 5 березня 1998 року за ч. 3 ст. 101 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 3 серпня 2001 року був звільнений умовно-достроково з випробувальним терміном 1 рік 2 місяці 15 днів.

Відповідно до п. 11 Прикінцевих та перехідних положень КК України (2341-14) 2001 року правила, встановлені КК України 1960 (2001-05) року щодо погашення і зняття судимості поширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим кодексом пом'якшується кримінальна відповідальність зазначених осіб.

Оскільки згідно з КК України (2341-14) 2001 року кримінальна відповідальність за вчинений ОСОБА_1 злочин, за який він був засуджений у 1998 році, пом'якшується, до нього необхідно застосовувати правила про погашення судимості, встановлені КК України (2341-14) 2001 року.

Згідно з ч. 3 ст. 90 КК України якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання. У випадку ОСОБА_1 такий строк відповідно до п. 8 ст. 89 КК України з урахуванням положень ст. 12 КК України становить шість років.

З огляду на те, що ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання 3 серпня 2001 року (а.с.60), а інкримінований злочин він вчинив 3 грудня 2007 року, на цей момент він вважався таким, що не має судимості в силу ст. 89 КК України.

Посилання прокурора на те, що у посткримінальних діях ОСОБА_1 не убачається щирого каяття слід визнати безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, незважаючи на передбачене ст. 63 Конституції України право особи не давати показання або пояснення щодо себе, ОСОБА_1 визнав себе винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, розповідав про обставини його вчинення та розкаювався у вчиненому як під час досудового слідства, так і у судовому засіданні (а.с. 28-29, 57-58, 87-88).

Факт відсутності місця проживання у ОСОБА_1, на який вказує прокурор, не має правового значення і прямо не впливає на призначення покарання, відтак суд правильно врахував його як дані про особу засудженого.

При обранні міри покарання суд, виходячи з вимог ст. 65 КК України, врахував, що ОСОБА_1 вчинив умисний тяжкий злочин, особу винного, зокрема те, що він раніше притягався до кримінальної відповідальності, але є таким, що не має судимості, обставини, що пом'якшують покарання, у виді щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину та інші обставини і обгрунтовано призначив ОСОБА_1 В.С. покарання у виді позбавлення волі.

Що стосується застосування судом ст. 75 КК України до ОСОБА_1, то згідно з її положеннями, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку, суд достатньою мірою обгрунтував необхідність застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України.

Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження нових злочинів.

Судове рішення є законним та обгрунтованим, істотних порушень кримінально-процесуального закону, що були б підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційного подання заступника прокурора Кіровоградської області відмовити.