Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 березня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Харківської області на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 8 травня 2008 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, неодноразово судимого, останній раз вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2005 року за ч.2 ст. 309 КК України на п'ять років позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки,

засуджено за ч.2 ст. 309 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до штрафу у розмірі 700 грн.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він без мети збуту у квітні 2006 року у будинку АДРЕСА_1незаконно виготовив психотропну речовину первитин, частину якого вжив одразу, а решту повторно незаконно зберігав для власного вживання до моменту виявлення та вилучення у нього цієї речовини працівниками міліції 15 травня 2006 року.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на те, що суд при призначенні ОСОБА_1 покарання не застосував кримінальний закон, який підлягає застосуванню, а саме, ст. 71 КК України, та безпідставність застосування ст. 69 КК України, що у сукупності призвело до невідповідності покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи, доводи касаційного подання, колегія суддів уважає, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню.

Твердження прокурора в касаційному поданні про порушення судом при призначенні ОСОБА_1 покарання вимог ст. 71 КК України, ґрунтується на законі та матеріалах справи.

Відповідно до ч.3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу, тобто призначає покарання за сукупністю вироків.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 засуджено вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 24 жовтня 2005 року за ч.2 ст. 309 КК України на п'ять років позбавлення волі та відповідно до ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки.

Незаконне повторне без мети збуту виготовлення та зберігання психотропних речовин, за що засуджено ОСОБА_1 даним вироком, виявлено працівниками міліції 15 травня 2006 року.

Таким чином, ОСОБА_1 у період іспитового строку, не відбувши покарання за попереднім вироком, вчинив новий злочин, а тому остаточне покарання йому повинно призначатися за сукупністю вироків.

Однак суд, не врахувавши вимоги ч.3 ст. 78, ст. 71 КК України, допустив неправильне застосування кримінального закону.

Окрім того, заслуговують на увагу й доводи касаційного подання про безпідставне застосування ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно зі ст. 69 КК України при вирішенні судом питання про можливість перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин, суд зобов'язаний установити декілька обставин, що пом'якшують покарання, й умотивувати яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Цих вимог закону не враховано судом при призначенні засудженому покарання.

Як убачається з вироку, суд, стверджуючи про можливість призначення ОСОБА_1 за ч.2 ст. 309 КК України на підставі ст. 69 КК України більш м'якого покарання, ніж встановлено санкцією цього закону, виходив з того, що засуджений повністю визнав свою винуватість, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, а також його стан здоров'я, наявність на утриманні дитини.

Разом із тим, суд не мотивував у вироку, яким чином указані обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину.

При цьому, суд, призначаючи покарання, всупереч вимогам ст. 65 КК України не взяв до уваги встановлені ним дані про особу ОСОБА_1 Зокрема, судом не враховано, що ОСОБА_1 неодноразово судимий, в тому числі й за тяжкі злочини та за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, перебуває на обліку у лікаря нарколога із синдромом хронічної алкогольної залежності, у зв'язку із чим до нього у 2006 році застосовувалися примусові заходи лікування від алкоголізму, даний злочин вчинив у період іспитового строку за попереднім вироком.

Зазначене свідчить про небажання ОСОБА_1 стати на шлях виправлення, а також про підвищену суспільну небезпечність особи засудженого. Тому висновок суду про можливість застосування до засудженого найм'якішого з усіх видів передбаченого кримінальним законом покарання, не можна визнати переконливим.

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду погоджується з доводами касаційного подання про безпідставність обрання засудженому покарання у виді штрафу і вважає, що таке покарання не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчиненню нових злочинів, як самим засудженим, так і іншими особами, а тому є явно несправедливим унаслідок м'якості.

У зв'язку з наведеним вирок суду відповідно до ст.ст. 398, 371, 372 КПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

На підставі наведеного й, керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання першого заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 8 травня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд іншим суддею.