Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 17 лютого 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2008 року щодо ОСОБА_1

вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2007 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк чотири роки, ч. 3 ст. 152 КК України до позбавлення волі на строк сім років.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк сім років.

Цим вироком також було засуджено ОСОБА_2 вирок щодо якого у касаційному порядку не оскаржений та касаційного подання щодо нього не внесено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено, пом'якшено йому покарання за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк три роки і шість місяців, та за ч. 3 ст. 152 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк три роки. На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк три роки і шість місяців. У решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 22 вересня 2006 року близько 23 год. 40 хв., перебуваючи поблизу історичного музею, що на вул. Українській у м. Новомосковську Дніпропетровської області, будучи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою з ОСОБА_2, із застосуванням фізичного насильства з погрозою його застосування зґвалтував ОСОБА_3, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження. Після цього, скориставшись безпорадним станом потерпілої, відкрито викрав належне їй майно на загальну суму 1745 грн.

Крім того, 30 вересня 2006 року близько 1 год., ОСОБА_1 перебуваючи біля Загально освітньої школи № 18, що на вул. Комсомольській у м. Новомосковську Дніпропетровської області, будучи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою з ОСОБА_2, із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, відкрито викрав майно на загальну суму 3 440 грн., яке належало ОСОБА_4

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи доведеність вини та кваліфікації дій засудженого, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_1 з направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з призначенням йому невиправдано м'якого покарання. На думку прокурора, апеляційним судом в ухвалі не наведено підстав для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Саленка І.В., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 377 КПК України в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено суть апеляції та докладні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Як убачається з матеріалів справи, на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2007 року було подано апеляції засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_5 Вони порушували питання про зміну вироку щодо ОСОБА_1 у зв'язку з однобічністю та неповнотою досудового слідства й судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону, вказували про відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого за ч. 3 ст. 152 КК України. На обґрунтування своїх вимог засуджений та захисник в апеляціях наводили відповідні доводи.

Проте, апеляційний суд, частково задовольняючи апеляції захисника ОСОБА_5 і засудженого ОСОБА_1 та змінюючи вирок, їхні апеляції щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України залишив без задоволення, при цьому мотивів на спростування доводів апеляцій захисника та засудженого щодо недоведеності вчинення ОСОБА_1 злочину передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України не навів. В ухвалі лише зазначив, що суд обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винним у зґвалтуванні ОСОБА_3. на підставі доказів, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у вироку.

Крім того, згідно зі ст. 69 КК України, призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Зі змісту вказаної статті випливає, що суд у кожному випадку зобов'язаний у мотивувальній частині судового рішення зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.

Призначаючи покарання ОСОБА_1 із застосуванням ст. 69 КК України, апеляційним судом не наведено підстав прийняття такого рішення, а лише зазначено про те, що місцевим судом при призначенні засудженому покарання не були виконані вимоги ст. 65 КК України та не враховані положення ст. 66 КК України. При цьому, апеляційним судом залишено поза увагою те, що засуджений ОСОБА_1 не визнавав своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК України, а також те, що вказаний злочин відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких.

Отже, апеляційний суд допустив порушення чинного кримінально-процесуального та кримінального законодавства, яке істотно вплинуло на правильність прийняття рішення, що відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України, є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно розглянути справу з дотриманням чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у той же апеляційний суд у іншому складі суддів.