Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 10 лютого 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Луганської області та касаційною скаргою з доповненнями до неї засудженого ОСОБА_1 на вирок Перевальського районного суду Луганської області від 03 червня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Луганської області від 03 жовтня 2008 року,

цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

раніше судимого:

- 16.10.2003 року за ч.2 ст. 307 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- 19.01.2006 року за ст. 391 КК України на 7 років позбавлення волі,

- засуджено за ст. 391 КК України на 2 роки і 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Солонянського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2006 року та ОСОБА_1. визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 6 місяців.

Постановлено строк відбуття покарання ОСОБА_1. вираховувати з 25.04.2007 року.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він, будучи засудженим і відбуваючи покарання в Чорнухинській виправній колонії № 23 Управління Державного Департаменту України з питань виконання покарань, що розташована в с. Чорнухине Перевальського району Луганської області, вчинив злісну непокору законним вимогам адміністрації установи за таких обставин.

За систематичне порушення режиму відбування покарання ОСОБА_1 постановою начальника установи від 12.10.2006 року був переведений у приміщення камерного типу (ПКП), однак продовжував порушувати режим відбування покарання, а саме: 14.01.2007 року допустив конфліктну ситуацію між засудженими та відмовився від виконання господарських робіт по благоустрою відділення відповідно до графіку чергувань, за що постановою начальника виправної колонії від 14.01.2007 року був переведений в ДІЗО на строк 10 днів. 27.01.2007 року ОСОБА_1 порушив форму одягу, а 29.01.2007 року в категоричній формі відмовився вийти на роботу в промислову зону, за що постановою начальника колонії від 29.01.2007 року був переведений в ДІЗО на строк 15 днів. 25.02.2007 року та 13.03.2007 року ОСОБА_1 знову в категоричній формі безпідставно відмовився виконувати роботи по благоустрою житлової зони, за що піддавався дисциплінарній відповідальності.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 3 жовтня 2008 року вирок Перевальського районного суду Луганської області щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційному поданні заступник прокурора Луганської області, не оспорюючи фактичних обставин справи і кваліфікації дій засудженого, вважає, що судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону і невідповідністю призначеного йому покарання тяжкості вчиненого злочину і даним про особу засудженого внаслідок м'якості. Посилається на те, що попереднім вироком ОСОБА_1 було засуджено на 7 років позбавлення волі, з яких він на 25.04.2007 року, тобто на час обрання запобіжного заходу у виді утримання під вартою за новий злочин, відбув 1 рік 3 місяці і 9 днів, тобто невідбута частина покарання становила 5 років 8 місяців і 21 день, а тому суд, відповідно до вимог ст. 71 КК України, за сукупністю вироків повинен був призначити ОСОБА_1. покарання за розміром більше, ніж 5 років 8 місяців і 21 день, що судом зроблено не було. З огляду на це, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї засуджений ОСОБА_1 стверджує про однобічність досудового слідства та судового розгляду справи, суперечливість показань свідків, що потягло його незаконне засудження за ст. 391 КК України. Вказує, що примушування його до праці суперечить Конституції України (254к/96-ВР) і законодавству України. Доводить, що його право на захист було порушено, що виразилося в неоголошені йому про закінчення слідства, не наданні для ознайомлення копії постанови про притягнення як обвинуваченого та матеріалів досудового слідства. Зазначає про неправильність призначення покарання за сукупністю вироків. Просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не підтримав касаційного подання і вважав судові рішення щодо ОСОБА_1 законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу засудженого безпідставною, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання прокурора та касаційної скарги засудженого з доповненнями до неї, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з таких підстав.

Обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у злісній непокорі вимогам адміністрації виправної установи, суд у вироку послався на показання свідків ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6.,ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9.,ОСОБА_10., з яких убачається, що, відбуваючи покарання у Чернухінській виправній колонії № 23, ОСОБА_1 систематично порушував режим утримання, зокрема, відмовлявся від будь-якої роботи, виконання фізичної зарядки, чим негативно впливав на інших засуджених. У зв'язку із зазначеною поведінкою на нього накладались дисциплінарні стягнення у виді догани, поміщення в ДІЗО, переведення у приміщення камерного типу, суворі догани, які оголошувались у відповідних письмових розпорядженнях. Однак ОСОБА_1, будучи раніше засудженим за ст. 391 КК України, продовжував порушувати режим утримання.

Із показань зазначених свідків, які суттєвих суперечностей не мають, видно, що ОСОБА_1, будучи фізично здоровим, забезпечувався робочим інвентарем для прибирання за графіком території установи, проте безпідставно відмовлявся від виконання будь-яких робіт і законних вимог адміністрації колонії.

Також висновок суду про винуватість ОСОБА_1 підтверджений даними, які містяться в постановах про накладення на засудженого дисциплінарних стягнень, письмових розпорядженнях, актах і рапортах, з яких убачається, що ОСОБА_1 у категоричній формі відмовлявся виконувати законні вимоги адміністрації виправної установи.

Дисциплінарні стягнення накладені на ОСОБА_1 у відповідності до вимог закону.

Згідно з показаннями начальника і фельдшера медичної частини колонії ОСОБА_11 і ОСОБА_12., засуджений ОСОБА_1, відмовляючись від роботи, посилався на стан здоров'я, однак за результатами медичного огляду та досліджень, у тому числі за флюорографією, ці його доводи підтвердження не знайшли, ОСОБА_1 визнано здоровим і таким, що міг виконувати роботи з прибирання та благоустрою території.

Підстав вважати, що зазначені вище документи були сфальсифікованими, а свідки обмовили ОСОБА_1 у вчиненні порушень режиму утримання, немає.

Посилання ОСОБА_1 на те, що за Конституцією України (254к/96-ВР) і законодавством України його не можна було без його згоди залучати до праці в місцях позбавлення волі, є необґрунтованими, оскільки ст. 43 Конституції України, ст. 118 КВК України, п.п. 28, 29 "Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань", затверджених наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 року № 275 (z1277-03) , передбачено, що особи, які за вироком суду засуджені до позбавлення волі, повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, у тому числі на підприємствах, у майстернях колонії, і в їх обов'язки входить сумлінно ставитись до праці й виконувати законні вимоги персоналу колонії.

Суд, всебічно та повно дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ст. 391 КК України.

З огляду на викладене, доводи ОСОБА_1 про необґрунтованість його засудження, однобічність досудового слідства і судового розгляду справи є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляцією засудженого, перевірив усі доводи апеляції, належним чином умотивувавши своє рішення.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для зміни або скасування судових рішень, не виявлено.

Твердження ОСОБА_1 про порушення його права на захист тим, що йому не було оголошено про закінчення слідства, не надано копії постанови про притягнення як обвинуваченого та матеріалів досудового слідства для ознайомлення, необґрунтовані, оскільки, як убачається з матеріалів кримінальної справи, слідчим були дотримані вимоги закону щодо пред'явлення обвинувачення, оголошення про закінчення слідства та надання матеріалів розслідування для ознайомлення, проте ОСОБА_1 відмовився підписувати будь-які документи, що посвідчено в присутності понятих.

Клопотання ОСОБА_1 про відвід прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, розглядалися й вирішені в установленому законом порядку.

Підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_1. покарання не встановлено, на наявність таких підстав не вказується і в касаційній скарзі.

При призначенні ОСОБА_1. покарання суд урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та те, що зазначений злочин він учинив під час відбування покарання за попереднім вироком. З урахуванням цього суд обґрунтовано призначив засудженому покарання у максимальній межі санкції ст. 391 КК України та визначив остаточне покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 71 КК України.

Призначене ОСОБА_1. за ст. 71 КК України покарання є правильним як за видом, так і за розміром, оскільки відбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком у виді 7 років позбавлення волі, суд вираховував з встановленого вироком Солонянського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 19.01.2006 року часу початку його відбування, тобто з 09.06.2003 року, і по час обрання ОСОБА_1. за новий злочин запобіжного заходу у виді взяття під варту, тобто по 25.04.2007 року, що становило відбутий строк покарання - 3 роки 10 місяців і 16 днів, і невідбутий строк покарання - 3 роки 1 місяць і 14 днів, з яких на підставі ст. 71 КК України частково приєднано 3 роки позбавлення волі за вироком Перевальського районного суду Луганської області від 03.06.2008 року.

Твердження у касаційному поданні, що відбуту частину покарання за попереднім вироком ОСОБА_1. належало вираховувати з дати постановлення попереднього вироку - 19.01.2006 року і по дату обрання запобіжного заходу за новий злочин - 25.04.2007 року, що становило 1 рік 3 місяці і 9 днів, а відповідно невідбута частина покарання складала 5 років 8 місяців 21 день, є таким, що не ґрунтується на вимогах закону, суперечить вироку від 19.01.2006 року, що надбав законної сили, згідно з яким початок строку відбування покарання ОСОБА_1. за попереднім вироком визначено з 09.06.2003 року, та не відповідає роз'ясненню щодо правил вираховування невідбутого строку покарання, що міститься в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) .

Таким чином, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_1. за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 6 місяців, що є більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Підстав вважати, що ОСОБА_1. за сукупністю вироків призначено надмірно м'яке чи надмірно суворе покарання, немає.

З огляду на викладене, касаційне подання прокурора і касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягають.

Що стосується клопотання ОСОБА_1 про його виклик для дачі пояснень у суд касаційної інстанції, то за змістом ст. 391 КПК України обов'язкової участі засудженого, який утримується під вартою, в судовому засіданні касаційного суду при перевірці судових рішень, зазначених у ч.2 ст. 383 КПК України, діюче кримінально-процесуальне законодавство не передбачає, і необхідності у виклику ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та касаційне подання заступника прокурора Луганської області залишити без задоволення, а вирок Перевальського районного суду Луганської області від 03 червня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Луганської області від 03 жовтня 2008 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.