Колегія суддів судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 5 лютого 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1. на вирок Кілійського районного суду Одеської області від 7листопада 2006р.,

Зазначеним вироком:

ОСОБА_1, 1952 року народження, такого, що не має судимості на підставі ст. 89 КК України,

- засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України на 10 років позбавлення волі,

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що 25 червня 2006 року, близько 16 години у будинку f, за місцем свого проживання, заставши свою співмешканку ОСОБА_2. під час подружньої зради, наніс потерпілій кухонним ножем удар у шию, від якого вона померла.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2007 року вирок залишений без зміни, виключено з мотивувальної частини вироку пом'якшуючу покарання обставину - вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання.

У касаційній скарзі засудженийОСОБА_1 просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії на ст. 116 КК України та пом'якшити йому покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню.

У відповідності зі ст.,ст. 367, 369 КПК України невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, є підставою для скасування або зміни судових рішень. Вирок вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, у тому числі і тоді, коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Стаття 323 КПК України передбачає, що оцінка доказів у вироку має ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 67 КПК України ніякі докази для суду не мають наперед встановленої сили.

У даній справі зазначених вимог закону не дотримано.

Як вбачається з вироку, для висновку суду про те, що засуджений не знаходився у стані сильного душевного хвилювання, домінуючим доказом послужив висновок судової комплексної психолого-психіатричної експертизи, згідно якого, ОСОБА_1знаходився у стані емоційної напруги, обумовленого ситуацією, що виникла, але за своєю глибиною такої, що не досягає афекту.

В той же час фактично поза увагою суду залишились пояснення ОСОБА_1, який як на досудовому слідстві так і у суді, показав, що наніс потерпілій удар, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою потерпілої. При цьому засуджений пояснював, що не пам'ятає, як саме ніж потрапив до його рук, як він вдарив ОСОБА_2, а те, що вдарив її ножем зрозумів тільки на вулиці, де виявив у руках ніж.

Факт того, що ОСОБА_1застав співмешканку під час подружньої зради, підтвердив свідокОСОБА_3., який, зокрема, показав, що на пропозицію ОСОБА_2він пішов до неї додому, де вони продовжували вживати спиртне, а потім вступили в інтимні стосунки, під час яких їх і застав ОСОБА_1.

За змістом ст. 75 КПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами, але незгода з ним повинна бути мотивованою

У даному випадку висновок експертизи до всього носить неконкретний характер і суперечить як показанням засудженого так і іншим зібраним у справі доказам, а тому суд мав призначити додаткову експертизу, як це передбачено ст. 75 КПК України.

За наведених обставин судові рішення щодо ОСОБА_1. підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1. задовольнити частково.

Вирок Кілійського районного суд Одеської області від 7 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2007 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.