Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 3 лютого 2009 року справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, на судові рішення щодо ОСОБА_1

постановами начальника Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України від 23 травня 2008 року було порушено кримінальні справи щодо ОСОБА_1. за зловживання ним владою та службовим становищем, вчиненого працівником правоохоронного органу, що спричинили тяжкі наслідки, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України, та від 26 травня 2008 року за перевищення ним влади, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих повноважень, які супроводжувалися насильством та заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам й інтересам ОСОБА_2., а також державним інтересам, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Як вказано в постанові прокурора ОСОБА_1., обіймаючи посаду Міністра внутрішніх справ України, в період відпустки з 9 серпня 2006 року по 8 вересня 2006 року, діючи умисно із корисливих мотивів та в інтересах третіх осіб, усвідомлюючи завідомо злочинний характер своїх дій, використав надані йому повноваження всупереч інтересам служби та скористався правом Міністра внутрішніх справ України на безкоштовне перевезення його літаками авіації внутрішніх військ МВС України, відбув разом із членами своєї сім'ї та іншими особами на відпочинок до Автономної Республіки Крим.

Так, у порушення вимог ст.ст. 3, 5, 10, 20 Закону України "Про міліцію", ст. 2 Закону України "Про внутрішні війська МВС України", п.п. 1.2, 1.4 Положення про повітряні перевезення авіацією Збройних Сил України, ОСОБА_1. надав підпорядкованим йому як Міністру внутрішніх справ України керівникам внутрішніх військ МВС України незаконні накази на використання в особистих цілях літаків військової частини внутрішніх військ на наступні рейси: 11 серпня 2006 року Жуляни - Севастополь; 18 серпня 2006 року Севастополь -Миргород - Севастополь; 21 серпня 2006 року Севастополь - Жуляни; 24 серпня 2006 року Жуляни - Севастополь та 27 серпня 2006 року Севастополь - Жуляни.

Унаслідок цього державі було завдано матеріальних збитків на загальну суму 54 183 грн. 34 коп., які більше ніж в 250 разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян і є тяжкими наслідками.

Крім того, 18 січня 2008 року ОСОБА_1., перебуваючи в приміщенні зали засідань Секретаріату Президента України, що на вул. Банковій 11 у м. Києві, після закінчення засідання Ради національної безпеки та оборони України, у зв'язку з виступом ОСОБА_2. та звинуваченням останнім керівників органів внутрішніх справ та особисто ОСОБА_1. у протиправних діях при вирішенні питань, пов'язаних з виділенням цим державним органам земельних ділянок, підійшов ОСОБА_2., та діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, порушив вимоги Закону України "Про міліцію" (565-12) в частині визначення підстав для застосування працівниками міліції фізичної сили, та вчинив дії, які не має права дозволяти собі жодна службова особа, у тому числі Міністр внутрішніх справ України, а саме, умисно наніс ОСОБА_2. удар коліном ноги в пах та рукою в обличчя.

Унаслідок цих ударів, ОСОБА_2. було заподіяно легке тілесне ушкодження, що спричинило з короткочасний розлад здоров'я.

Постановою судді Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2008 року скасовано постанови начальника Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України від 23 травня 2008 року та від 26 травня 2008 року про порушення кримінальних справ щодо ОСОБА_1. за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 365 КК України, та відмовлено в порушенні кримінальних справ. Приймаючи таке рішення, суддя в постанові послався на те, що слідчий на час порушення кримінальних справ не мав достатніх даних, які б вказували на наявність у діях ОСОБА_1. ознак вищезазначених злочинів.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 липня 2008 року резолютивну частину постанови місцевого суду змінено та вказано про те, що при скасуванні постанови начальника Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України від 26 травня 2008 року місцевим судом відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 365 КК України. У решті постанову залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1. та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. На думку прокурора, місцевий суд замість перевірки наявності приводів і підстав для порушення кримінальної справи, вдався до аналізу й оцінки зібраних досудовим слідством доказів та дійшов помилкового висновку про те що в діях ОСОБА_1. відсутні ознаки злочину, передбачені ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 365 КК України. Прокурор стверджує про те, що місцевий суд, скасовуючи постанову про порушення кримінальної справи щодо зловживання ОСОБА_1. службовим становищем при використанні літаків внутрішніх військ у серпні 2006 року, вказав на відсутність достатніх даних про винність його дій та відсутність у нього прямого умислу на вчинення цих дій. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно вказав у постанові про те, що спричинення ОСОБА_1. ОСОБА_2. тілесних ушкоджень у приміщенні Секретаріату Президента України відбулося на ґрунті особистих стосунків, а не внаслідок перевищення ним службових повноважень.

Заслухавши доповідь Судді Верховного Суду України, думку прокурора Пересунька С.В. про задоволення касаційного подання з наведених у ньому підстав, пояснення захисників ОСОБА_5, ОСОБА_3ОСОБА_4. про залишення судових рішень без зміни, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України при наявності приводів і підстав, зазначених у ст. 94 КПК України, слідчий зобов'язаний винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши, зокрема, приводи і підстави для прийняття такого рішення.

Суд першої інстанції, скасовуючи постанови про порушення кримінальних справ, зазначив, що слідчий у порушення вимог ч. 2 ст. 94 та ч. 1 ст. 98 КПК України в постанові не вказав достатніх приводів та підстав для порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1. за ч. 3 ст. 364 та ч. 2 ст. 365 КК України.

При цьому суд послався на те, що в постанові про порушення кримінальної справи за ч. 3 ст. 364 КК України від 23 травня 2008 року та в наданих досудовим слідством матеріалах, на підставі яких було порушено кримінальну справу, відсутні достатні дані про вчинення ОСОБА_1. вказаного злочину.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд м. Києва, є правильним виходячи з наступного.

Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , Закону України "Про міліцію" (565-12) , та Положення про Міністерство внутрішніх справ України Міністр внутрішніх справ за своїм конституційним статусом є Міністром з моменту його призначення на посаду і до моменту його звільнення з посади.

Аналіз змісту положення Міністерства оборони України "Про повітряні перевезення авіацією Збройних Сил України", дія якого поширена на авіацію внутрішніх військ МВС України згідно з наказом Міністра внутрішніх справ України від 11 травня 2005 року, свідчить про те, що до пасажирів, які можуть безкоштовно перевозитися повітряними суднами Збройних Сил України, належать: особи рядового та начальницького складу МВС, працівники МВС та члени їх сімей, які відбувають (повертаються) з відпустки (тільки попутним рейсом).

З наданих досудовим слідством матеріалів, а також матеріалів долучених судом при розгляді справи вбачається, що ОСОБА_1. разом з членами сім'ї та іншими працівниками МВС і членами їх сімей 11 серпня 2006 року, відбуваючи на літаку внутрішніх військ у Автономну Республіку Крим, без повернення літака в м. Київ, повинен був здійснити робочі поїздки декількома регіонами України. Зокрема, 18 серпня 2006 року в м. Миргород для участі в нараді за участю начальників ГУ МВС України; 21 серпня 2006 року до м. Києва, де брав участь у нараді в Секретаріаті Президента України; 24 серпня 2006 року прибув до Автономної Республіки Крим для участі в заходах, пов'язаних з візитом до Криму Прем'єр-Міністра України. 27 серпня 2006 року ОСОБА_1. разом з членами своєї сім'ї повернувся вказаним літаком до м. Києва.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що використання Міністром внутрішніх справ ОСОБА_1. літака внутрішніх військ у зв'язку з перельотами в межах України було пов'язане з необхідністю виконання ним своїх службових повноважень. При цьому, перевезення цими літаками членів його сім'ї та членів сім'ї інших військовослужбовців МВС України відбувалося у відповідності до чинного законодавства. Матеріали справ не містять даних про те, що за вказівкою ОСОБА_1. літаками внутрішніх військ перевозилися лише члени його сім'ї та сім'ї інших військовослужбовців МВС України без особистої його та інших військовослужбовців присутності.

Як убачається з постанови начальника Головного управління з розслідування особливо важливих справ, підставою для порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1. за ч. 2 ст. 365 КК України стало спричинення ним після засідання Ради національної безпеки та оборони України з використанням дій, які явно виходили за межі наданих йому прав та повноважень, легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, скасовуючи дану постанову, обґрунтовано вказав на те, що в ній не зазначено, які ж владні чи службові повноваження Міністр внутрішніх справ ОСОБА_1. після засідання Ради національної безпеки та оборони України здійснював по відношенню до ОСОБА_2. Оскільки для притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 365 КК України необхідно, щоб дії винної службової особи були зумовлені її службовим становищем і перебували у зв'язку із його службовими повноваженнями щодо потерпілого.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що на момент порушення кримінальних справ щодо ОСОБА_1. начальник Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України не мав достатніх даних, які б вказували на наявність у його діях ознак злочину, передбачених ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 365 КК України та давали підстави для порушення кримінальних справ.

Є безпідставними й доводи касаційного подання про те, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи, досліджуючи не приводи та підстави для порушення кримінальної справи, а законність дій ОСОБА_1а також дали оцінку доказам по справі.

Як убачається з постанови місцевого суду, розглядаючи скаргу ОСОБА_1. на постанови про порушення щодо нього кримінальних справ, суд з урахуванням поданих досудовим слідством матеріалів перевіряв наявність приводів і підстав щодо кожного із злочинів, які слідство пов'язувало із його службовою діяльністю на посаді Міністра внутрішніх справ та слугували підставами для винесення слідчим зазначеної постанови, а також законність джерел, отримання цих даних.

У рішеннях суду наведена аргументація з посиланням на закони та інші нормативні акти з приводу відсутності в діях ОСОБА_1. достатніх даних, які б вказували на наявність ознак цих злочинів, з якими погоджується й колегія суддів. При цьому оцінку доказам, як місцевий так і апеляційні суди, на що посилається прокурор у касаційному поданні, не давали.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що касаційне подання прокурора підлягає задоволенню частково, оскільки суд першої інстанції, при викладенні мотивів, як один із аргументів, про відмову в порушенні кримінальної справи за ч. 3 ст. 364 КК України, відмовляючи в порушенні кримінальної справи неправильно послався в постанові на а.с. 13-14 про відсутність даних про винність дій ОСОБА_1. та наявність у нього прямого умислу на вчинення даного злочину, оскільки таке посилання суперечить вимогам ст. 236-8 КПК України. За чинним законодавством питання про винність та форма умислу можуть вирішуватися тільки у вироку суду.

За таких обставин підлягає виключенню з описово-мотивувальної частини постанови місцевого суду посилання, що містяться на аркуші 13-14, на відсутність даних про винність дій ОСОБА_1та наявність у нього прямого умислу на вчинення злочину.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, задовольнити частково.

Постанову Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 липня 2008 року щодо ОСОБА_1, змінити - виключити з описово-мотивувальної частини постанови посилання, що міститься на аркуші 13-14, на відсутність даних про винність дій ОСОБА_1та на відсутність достатніх даних, які б свідчили про наявність у нього прямого умислу на вчинення злочину.

У решті постанову Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 7 липня 2008 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.