розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 січня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженогоОСОБА_1 на вирок колегії суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2008 року.

Вироком Гощанського районного суду Рівненської області від 24 березня 2008 року

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянин України, українець, працюючий приватним підприємцем, який має на утриманні неповнолітню дитину, проживаючий у АДРЕСА_1, раніше не судимий,

виправданий за ч. 2 ст. 172 КК України за відсутністю події злочину.

Вироком колегії суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області від 26 вересня 2008 року вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 24 березня 2008 року щодоОСОБА_1 скасований та постановлений новий вирок, якимОСОБА_1засуджений за ч. 2 ст. 172 КК України до штрафу в розмірі 850 гривень.

Постановлено стягнути зОСОБА_1 на користь ОСОБА_2. заробітну плату в сумі 2 432 гривні.

Як визнав встановленим апеляційний суд,ОСОБА_1учинив грубе порушення законодавства про працю щодо неповнолітньої ОСОБА_2. за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1., будучи суб'єктом підприємницької діяльності, являючись службовою особою, використовуючи у своїй підприємницькій діяльності протягом вересня 2006 року - березня 2007 року працю неповнолітньої ОСОБА_2., всупереч ст.ст. 21, 24, 24-1 Кодексу Законів про працю України не уклав з нею трудовий договір та відповідно всупереч Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року № 260 (z0554-01) "Про затвердження форми трудового договору між працівниками та фізичної особою" не зареєстрував його в Гощанському районному центрі зайнятості, та не вніс відомості про роботу до трудової книжки ОСОБА_2., що призвело до не зарахування їй трудового стажу за вказаний період. Цими діямиОСОБА_1 порушено також вимоги ст.ст. 253, 255 КзПП України, оскільки ОСОБА_2. не була забезпечена всіма видами соціального страхування до того часу, поки між нею та роботодавцем не були юридично оформлені трудові відносини.

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на необґрунтованість засудження, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд. При цьому посилається на те, що кримінальна відповідальність за ст. 172 КК України настає лише у випадку грубого порушення законодавства про працю. Разом із тим, у вироку апеляційного суду не наведено відповідних мотивів на підтвердження висновку про те, що у даному випадку мало місце грубе порушення законодавства про працю. Крім того, засуджений посилається на те, що за цим же фактом він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 41 КУАП, що виключає притягнення його за ці ж дії до кримінальної відповідальності з урахуванням того факту, що зазначене правопорушення було визнане судом малозначним.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого, який підтримав касаційну скаргу, думку прокурора про часткове задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.

Цих вимог закону апеляційний суд при постановленні вироку не дотримався.

Частиною 2 статті 172 КК України передбачена кримінальна відповідальність за грубе порушення законодавства про працю щодо неповнолітнього.

З огляду на диспозицію зазначеної норми, у кожному конкретному випадку при встановленні факту порушення законодавства про працю суд повинен на підставі аналізу та оцінки всієї сукупності фактичних даних, які містяться у справі, зробити висновок про те, що це порушення є грубим, та навести у вироку відповідні обґрунтування.

Усупереч наведеному, визнаючиОСОБА_1 винуватим у вчиненні грубого порушення законодавства про працю щодо неповнолітньої ОСОБА_2., апеляційний суд ніяких суджень та обґрунтувань того, що допущене засудженим порушення законодавства про працю було грубим, у вироку не навів.

Фактично апеляційним судом не дана оцінка наявності чи відсутності в діяхОСОБА_1 об'єктивної сторони злочину, за який його засуджено.

Крім того, з долучених до кримінальної справи матеріалів адміністративної справи щодоОСОБА_1 убачається, що 21 березня 2007 року державним інспектором праці був складений протокол про адміністративне правопорушення, за яким приватний підприємець ОСОБА_1., не уклавши трудовий договір із продавцем ОСОБА_2, порушив вимоги ч. 1 ст. 41 КУАП, якою встановлена адміністративна відповідальність за порушення вимог законодавства про працю, яке не є грубим.

Постановою судді Гощанського районного суду Рівненської області від 19 квітня 2007 року зазначене адміністративне правопорушення було визнане малозначним, у зв'язку з чим на підставі ст. 22 КУАПОСОБА_1був звільнений від адміністративної відповідальності з оголошенням йому усного зауваження.

Постановляючи вирок та визнаючиОСОБА_1 винним у грубому порушенні законодавства про працю, апеляційний суд не звернув уваги на те, що тому ж самому діянню - не оформленню трудового договору у письмовій формі з неповнолітньою ОСОБА_2. у рішенні іншого суду, яке набрало законної сили, дана інша юридична оцінка, тобто в двох судових рішеннях суди дійшли протилежних висновків: з одного боку - що вчинене ОСОБА_1є малозначним порушенням законодавства про працю, а з другого боку - грубим порушенням цього законодавства.

Твердження апеляційного суду у вироку з посиланням ст. 61 Конституції України про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності не перешкоджає притягненню її за те ж саме діяння до кримінальної відповідальності, є недостатнім, оскільки мова йде не про притягнення до різних видів юридичної відповідальності, а про різну оцінку судами одного й того ж діяння.

З огляду на викладене та положення ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини вирок апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому він підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд, під час якого належить повно та всебічно розглянути справу, дати належну оцінку доказам і прийняти законне й обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів,-

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити, а вирок апеляційного суду Рівненської області від 28 вересня 2008 року щодо нього с к а с у в а т и, а справу направити на новий апеляційний розгляд.