Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 30 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду м. Києва від 2 вересня 2008 року щодо ОСОБА_2,

вироком Деснянського районного суду м. Києва від 13 травня 2008 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Горяйнове Понирівського району Курської області Російської Федерації, жителя м. Києва, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_2 покладені обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця свого проживання й роботи та періодично з'являтися в зазначені органи для реєстрації .

Постановлено стягнути із ОСОБА_2 в доход держави 647 грн.22 коп. на відшкодування судових витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.

Зазначеним вироком ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 3 січня 2008 року близько 14 години 50 хвилин, керуючи автомобілем "Міцубісі Лансер", на проїжджій частині проспекту Маяковського у м. Києві в порушення вимог п. п. 1.3, 2.3 "б", 12.3 Правил дорожнього руху проявив неуважність та при появі на проїжджій частині дороги пішоходів своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу, що призвело до вчинення наїзду на ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Унаслідок цього потерпілій ОСОБА_4 були заподіяні легкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_3 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких остання померла.

За апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, вирок місцевого суду в частині призначення засудженому покарання скасовано Апеляційним судом м. Києва, яким постановлено свій вирок від 2 вересня 2008 року. Цим вироком ОСОБА_2 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.2-4 ст. 76 КК України. У решті вирок районного суду залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, порушує питання про скасування вироку щодо ОСОБА_2 у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого через м'якість з направленням справи на новий судовий розгляд. При цьому зазначає, що суд вийшов за межі апеляції, призначивши засудженому додатковий вид покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 3 роки, всупереч тому, що в апеляції прокурора порушувалося питання про призначення ОСОБА_2 цього виду додаткового покарання строком на 1 рік. Крім того, на думку прокурора, в мотивувальній частині вироку необґрунтовано зазначено про те, що внаслідок порушення правил дорожнього руху заподіяно легких тілесних ушкоджень ОСОБА_4

Засудженим ОСОБА_2 це судове рішення не оскаржено.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Казнадзея В.В. на підтримання касаційного подання в частині виключення з мотивувальної частині вироку посилання на спричинення ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень, засудженого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_1, які вважали безпідставними доводи касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть ОСОБА_3, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджуються наведеними у вироку доказами, які судом досліджено всебічно, повно й об'єктивно, і ніким із учасників судового розгляду не оспорююється.

Його дії за ч.2 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно.

Доводи касаційного подання про безпідставність звільнення засудженого ОСОБА_2 від відбування основного покарання з випробуванням не можна визнати обґрунтованими.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Колегія суддів вважає, що рішення суду в частині призначеного ОСОБА_2 покарання у повній мірі відповідає цим вимогам закону.

Так, як убачається з мотивувальної частини вироку, судом ураховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_2 злочину, який характеризується необережною формою вини, дані про особу засудженого, який уперше притягується до кримінальної відповідальності, працював, за місцем роботи і проживання характеризувався позитивно, щиро покаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував завдані збитки, що давало обґрунтовані підстави дійти висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 без відбування основного покарання з визначенням іспитового строку відповідно до вимог ст. 75 КК України.

Не ґрунтуються на вимогах закону й доводи касаційного подання стосовно того, що апеляційний суд безпідставно призначив засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, оскільки вирішення питання про призначення конкретного за видом та розміром покарання віднесено законом до виключної компетенції суду, для якого думка учасників судового розгляду з цього приводу не є обов'язковою.

Не заслуговують на увагу також доводи касаційного подання про порушення вимог кримінально-процесуального закону тим, що у мотивувальній частині вироку зазначено про заподіяння легких тілесних ушкоджень також ОСОБА_4, оскільки при кваліфікації дій засудженого суд правильно послався як на кваліфікуючу ознаку ч.2 ст. 286 КК України тільки на те, що внаслідок порушення ОСОБА_2 правил безпеки дорожнього руху було спричинено смерть потерпілій ОСОБА_3

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування вироку, не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційного подання.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду м. Києва від 2вересня 2008 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.