Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 25 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Арцизського районного суду Одеської області від 4 листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 серпня 2006 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше не судимого,

за ч. 3 ст. 204 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції;

за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки;

за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;

за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції.

Прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 15000 грн.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_4 та ОСОБА_5, вирок щодо яких не оскаржено і не внесено касаційне подання.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 серпня 2006 року вирок змінено, дії ОСОБА_1 перекваліфіковано: з ч. 3 на ч. 1 ст. 204 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з конфіскацією незаконно виготовленої продукції; з ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 на ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 194 КК України та пом'якшено покарання до 6 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 204; ч. 3 ст. 185; ч. 1ст. 263 та ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 194 КК України, остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції. В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він у березні 2004 року на території центрального ринку м. Арциз Одеської області придбав у невстановленої слідством особи 15 л етилового спирту, з якого згодом виготовив та зберігав з метою збуту за місцем свого проживання рідину, яка містить спирт, та не відповідає вимогам Державного стандарту.

Крім того, ОСОБА_1, за попередньою змовою із ОСОБА_5, в ніч на 11 жовтня 2004 року, проник до приміщення сараю, розташованого у с. Мирнопілля Арцизького району, звідки таємно викрав майно, що належало ОСОБА_6, спричинивши їй матеріальну шкоду на загальну суму 5000 грн.

ОСОБА_1 незаконно придбав вибуховий пристрій промислового виробництва, який перевіз до свого місця проживання, де зберігав його з метою подальшого використання.

У жовтні 2004 року ОСОБА_1, маючи умисел на знищення майна потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 шляхом вибуху та готуючись до реалізації задуманого, вступив у злочинну змову з ОСОБА_7, передавши йому при цьому вибуховий пристрій, однак свій злочинний умисел не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить переглянути судові рішення, посилаючись на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, зокрема, вказує, що вирок постановлено суддею, який не міг брати участь у розгляді справи та сфальсифіковано деякі матеріали справи. Крім того, стверджує, що його винність у вчиненні злочинів, за які його засуджено, не доведено та не підтверджено доказами.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що у задоволенні скарги слід відмовити, виходячи з такого.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст.185; ч. 1 ст. 263; ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 194 КК України, суд зробив на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, і детально викладених у вироку.

Як убачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанції всебічно та повно досліджено зібрані по справі докази, у тому числі й ті, на які містяться посилання у касаційній скарзі, та, давши їм належну оцінку в їх сукупності, суди дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів за обставин, вказаних у вироку.

Посилання засудженого ОСОБА_1 на те, що його винність у вчиненні інкримінованих йому злочинів, є не доведеною, є безпідставними і спростовуються доказами, зібраними у матеріалах справи.

Твердження засудженого ОСОБА_1 про порушення при розгляді справи норм кримінально-процесуального законодавства, тобто, що вирок постановлено суддею, який не міг брати участь у розгляді справи у зв'язку з тим, що вона під час досудового розгляду справи вирішувала питання щодо проведення обшуку, є необґрунтованими, та спростовуються матеріалами справи (т.1 а.с. 30).

Безпідставними є доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 і про те, що перебіг судового розгляду належним чином не відображено у протоколі судового засідання, оскільки ним було подано зауваження на протокол судового засідання, які суддею розглянуто відповідно до вимог ст. 88 КК України і обгрунтовано відхилено.

Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування судових рішень, не встановлено.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчинених ними злочинів, дані про його особу, воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

З урахуванням наведеного колегія суддів не знаходить підстав для призначення кримінальної справи до касаційного розгляду з обов'язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 відмовити.