Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 29 грудня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на постановлене щодо ОСОБА_5 судове рішення,

вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від

24 грудня 2008 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, несудимого,

засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до громадських робіт на строк 80 годин.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 23 травня 2008 року, приблизно о 18 год. 00 хв., на водоймі біля вул. Філатова у м. Красноармійську Донецької області таємно викрав належний ОСОБА_6 мобільний телефон "Самсунг Е-200" з флеш-картою та стартовим пакетом, заподіявши потерпілій шкоду на суму 790 грн.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на порушення судом вимог

ч. 1 ст. 100 КК України при призначенні ОСОБА_5 покарання у виді громадських робіт, просить скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який частково підтримав касаційне подання та просив змінити вирок, звільнивши

ОСОБА_5 від покарання, та в порядку ст. 395 КПК України скасувати постанову про застосування до ОСОБА_5 акта амністії, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного у вироку злочину та щодо кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 185 КК України є обґрунтованими і у касаційному поданні не оспорюються.

Проте при призначенні ОСОБА_5 покарання суд допустив помилку.

За змістом ч. 1 ст. 100 КК України громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні ним робіт у вільний від навчання чи основної роботи час.

Як убачається з матеріалів справи, на момент постановлення вироку

ОСОБА_5 було 15 років, а тому у відповідності до вимог ст. 100 КК України йому не могло бути призначено покарання у виді громадських робіт.

Крім того, санкцією ч. 1 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт, арешту або позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КК України, штраф застосовується до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.

Однак до ОСОБА_5 штраф не може бути застосований, оскільки з матеріалів справи убачається, що він не працює, крім того, у справі відсутні будь-які дані про власні кошти або майно засудженого, на яке може бути звернене стягнення.

З огляду на вік ОСОБА_5 не можуть бути застосовані до нього також виправні роботи та арешт, виходячи з правил ч. 2 ст. 100 та ст. 101 КК України.

Питання про необхідність застосування до ОСОБА_5 більш суворого покарання у виді позбавлення волі у касаційному поданні не порушується.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , суд не вправі перейти до більш м’якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК України повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

Оскільки до ОСОБА_5, на підставі наведеного, не може бути застосоване покарання у виді штрафу, а питання про м’якість призначеного йому покарання у поданні не порушується, відповідно, до нього не муже бути застосоване покарання у виді виправних робіт, арешту та позбавлення волі, враховуючи відсутність підстав для звільнення засудженого від кримінальної відповідальності за вчинений злочин відповідно до ст. 7 КПК України, вирок суду підлягає зміні із звільненням ОСОБА_5 від покарання за ч. 1 ст. 185 КК України.

З урахуванням зазначеного, підлягає скасуванню в порядку ст. 395 КПК України постанова Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 січня 2009 року, якою ОСОБА_5 згідно з п. "а" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року звільнено від призначеного за вироком суду покарання.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.

Вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від

24 грудня 2008 року щодо ОСОБА_5 змінити, звільнивши його від покарання за вчинений злочин, передбачений ч.1 ст. 185 КК України.

На підставі ст. 395 КПК України постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 08 січня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати.