Колегія суддів Військової судової колегії Верховного Суду України в складі:

з участю прокурора Ковтуна О.А.

потерпілого ОСОБА_1

представника потерпілого ОСОБА_2

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 17 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону від 26 жовтня 2008 року та ухвалу військового апеляційного суду Військово-Морських Сил від 16 травня 2008 року,

Вироком військового місцевого суду Харківського гарнізону від 26 лютого 2008 року, солдата військової частини А-1183

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця та мешканця Бериславського району Херсонської області, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України і призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців.

Ухвалою військового апеляційного суду Військово-Морських Сил від 16 травня 2008 року апеляції прокурора, потерпілого ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, захисників-адвокатів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок щодо ОСОБА_3 - без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він 19 грудня 2007 року, близько 5 години, перебуваючи в кімнаті для вмивання в казармі військової частини А-1189, намагаючись припинити суперечку, яка виникла між солдатами ОСОБА_6 та ОСОБА_7, наніс ОСОБА_6 удар рукою в область грудної клітини, чим заподіяв останньому умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 посилаючись на неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, просять вирок військового місцевого суду та ухвалу військового апеляційного суду постановлені щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу відносно нього направити на нове розслідування. На думку скаржників суд першої та апеляційної інстанції не в повній мірі дослідив особу засудженого та невірно застосував вимоги ст. 69 КК України, що стало причиною призначення засудженому надмірно м'якого покарання за скоєний ним злочин. Також, скаржники вважають, що суд невірно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121 КК України, так як на їх думку ОСОБА_3 умисно наніс удар потерпілому у життєво важливий орган з метою заподіяння смерті останньому, і тому дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Ємця А.А.; думку потерпілого ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, які підтримали доводи викладені в касаційній скарзі та просили їх задовольнити, судові рішення постановлені щодо ОСОБА_3 судом першої та апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на нове розслідування, так як на їх думку, суд неправильно застосував кримінальний закон та призначив засудженому покарання, яке не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого; пояснення прокурора з приводу поданої касаційної скарги, який вважав, що рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлені щодо ОСОБА_3 є законними й обґрунтованими, і дані судові рішення потрібно залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого та його представника без задоволення; колегія суддів Військової судової колегії вважає, що касаційна скарга потерпілого та його представника підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 121 КК України виходячи з того, що засуджений, умисно наносячи удар ОСОБА_6 Ю.Ю. свідомо припускав настання тяжких тілесних ушкоджень у потерпілого внаслідок таких своїх дій, проте байдуже ставився до їх настання, тобто вчинив злочин з непрямим умислом.

Відповідно до ст. 69 КК України, суд, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, вмотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу (2341-14) , або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу (2341-14) за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині Кримінального кодексу (2341-14) .

Призначаючи покарання засудженому, передбачене санкцією ч. 2 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі від семи до дванадцяти років, суд визнав обставинами, що пом'якшують його відповідальність щире каяття в скоєному, позитивні характеристики до служби, а також прийняв до уваги молодий вік ОСОБА_3 та його виховання у неповній сім'ї. Крім того, враховуючи дані про особу ОСОБА_3, який до кримінальної відповідальності раніше не притягувався та обставини справи - непрямий умисел до настання тяжких тілесних ушкоджень, намагання надання допомоги потерпілому, відсутність спроб ухилитися від обвинувачення, суд застосував положення ст. 69 КК України і призначив ОСОБА_3 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 2 ст. 121 КК України.

Разом з тим, у касаційній скарзі потерпілий та його представник ставлять під сумнів обставини, зазначені судом як такі, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, зокрема щодо щирого каяття у скоєному, позитивні характеристики ОСОБА_3, його намагання надати допомогу потерпілому та відсутність спроб ухилення від відповідальності. Ці висновки підтверджуються окремими матеріалами справи.

За таких обставин, суд не в повній мірі дав оцінку особі засудженого та обставинам справи, що можуть пом'якшити покарання та істотно знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину і передчасно та без достатніх підстав прийшов до висновку про необхідність застосування ст. 69 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи дану кримінальну справи також не взяв до уваги зазначені вище обставини, і залишив призначене покарання засудженому ОСОБА_3 судом першої інстанції без зміни, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Крім того, на думку потерпілого і його представника, судом не дано оцінки щодо їх позиції відносно направленості умислу засудженого на позбавлення життя ОСОБА_6 та кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 115 КК України. В судових рішеннях першої та апеляційної інстанції такої оцінки дій засудженого не наведено.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що при новому розгляді справи потрібно ґрунтовно та всебічно з'ясувати у якій саме формі виражається вина ОСОБА_3 - у формі умислу чи необережності, і виходячи з цих обставин кваліфікувати його дії.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга потерпілого та його представника підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої та апеляційної інстанції щодо ОСОБА_3 підлягають скасуванню, а справа щодо нього направленню на новий судовий розгляд.

Якщо при новому розгляді справи винність ОСОБА_3 буде доведена і обсяг обвинувачення не зміниться, а також якщо не буде встановлено інших обставин, які можуть вплинути на вид та міру покарання, то дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати виходячи з направленості його умислу, і призначити йому покарання у межах санкції відповідних частин статей КК України (2341-14) , з урахуванням вимог ст. 65 КК України, тобто необхідності й достатності для його виправлення .

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів -

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок військового місцевого суду Харківського гарнізону від 26 лютого 2008 року та ухвалу військового апеляційного суду Військово-Морських Сил від 16 травня 2008 року скасувати, а справу щодо ОСОБА_3 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.