Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 02 грудня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, та касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на постановлені щодо ОСОБА_2 судові рішення,

вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від

26 квітня 2007 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням на 2 роки права керувати транспортними засобами.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно 20912 грн. 84 коп. і 40000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 червня 2007 року щодо ОСОБА_2 застосовано ст. ст. 75, 76 КК України і його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов'язку не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи.

В решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 16 вересня 2003 року об

11 год. у м. Бровари Київської області, керуючи автомобілем ВАЗ-21099

д.н. НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Кірова у напрямку м. Прилуки, порушив вимоги п. п. 12.3, 18.4, 2.10 Правил дорожнього руху і вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_1, яка перетинала проїзну частину по пішохідному переходу, та з місця пригоди втік. У результаті ДТП потерпілій

ОСОБА_1 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційному поданні прокурор вказує на неправильне застосування судом кримінального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок його м'якості. Вважає, що апеляційним судом невірно застосовано до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

У касаційній скарзі та доповненні до неї потерпіла ОСОБА_1 оскаржує вирок та ухвалу апеляційного суду і зазначає, що призначене засудженому ОСОБА_2 покарання є надто м'яким, оскільки суд не врахував того, що він утік з місця пригоди, не надав їй допомоги, не розкаявся, переховувався від слідства і суду, був оголошений у розшук, не відшкодував заподіяну їй шкоду. Крім того, потерпіла вказує на неправильне вирахування судом розміру відшкодування матеріальної шкоди, завданої їй у зв'язку із втратою працездатності. А тому просить, судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка підтримала касаційне подання в повному обсязі і просила касаційну скаргу потерпілої задовольнити частково, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в поданні та скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню, а касаційна скарга частковому задоволенню з таких підстав.

Як видно з вироку, суд першої інстанції з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого та обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність ОСОБА_2, призначив йому покарання у виді позбавлення волі.

Апеляційний суд, приймаючи рішення про застосування до ОСОБА_2 звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, послався в ухвалі по суті на ті ж пом'якшуючі покарання обставини, які були враховані судом першої інстанції.

Однак, у порушення вимог ст. 65 КК України, суд апеляційної інстанції належним чином не врахував того, що вчинений ОСОБА_2 злочин є тяжким, ОСОБА_1 внаслідок ДТП стала інвалідом першої групи, засуджений з місця пригоди втік, не надавши потерпілій допомоги.

Крім того, апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_2 на підставі

ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, не обґрунтував свого висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування ним покарання.

Матеріалами справи також з'ясовано, що апеляційний суд під час її розгляду в апеляційному порядку суті всіх зазначених в апеляції потерпілої ОСОБА_1 доводів не навів, їх ретельно не перевірив і не проаналізував, відповіді на них не дав і свого рішення про залишення апеляції потерпілої без задоволення належним чином не мотивував.

З урахуванням зазначених обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_2 внаслідок м'якості призначеного йому покарання та порушенням судом апеляційної інстанції вимог ст. 377 КПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд під час якого, необхідно усунути вказані недоліки і у випадку підтвердження обвинувачення у тому ж обсязі, покарання ОСОБА_2 слід призначити з додержанням вимог ст. 65 КК України.

Що ж стосується наведених у касаційній скарзі потерпілої

ОСОБА_1 доводів, то вони можуть бути перевірені при новому апеляційному розгляді справи.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити повністю, а касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 червня 2007 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.