Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 20 листопада 2008 року у м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, касаційними скаргами засуджених ОСОБА_3 і ОСОБА_4 захисників-адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_1, на вирок Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 5 червня 2007 р. щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_4,

Зазначеним вироком

ОСОБА_3,

1984 року народження, не судимий,

- засуджений за ст. 187 ч. 2 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

ОСОБА_4,

1987 року народження,

не судимий, -

- засуджений за ст. 187 ч. 2 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_6 15 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_3 і ОСОБА_7 визнані винними у тому, що 29 серпня 2006 року близько 16 години за попередньою змовою між собою, знаходячись на вул. Заводській у с. Веселе м. Судака, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на напад з метою заволодіння чужим майном, застосовуючи насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілого ОСОБА_6, напали на нього і, погрожуючи негайною фізичною розправою, вимагали гроші, при цьому наносили удари принесеним із собою топорищем по руках і різних частинах тіла, внаслідок чого заподіяли потерпілому тілесні ушкодження, серед яких - середнього ступеню тяжкості у виді внутрісуглобного перелому - вивиху; основи середньої фаланги 2-го пальця лівої руки як таке, що потягло за собою розлад здоров'я понад 21 день.

Ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 серпня 2007 року вирок залишено без змін.

У касаційних скаргах:

- захисник засуджених ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_1 покликається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування кримінального закону.

На його переконання, причиною конфлікту була неправомірна поведінка потерпілого ОСОБА_6 на дорозі як автоводія, про що свідчать наявні у справі докази.

Захисник просить скасувати судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

Засуджений ОСОБА_3 наводить аналогічні доводи і зазначає, що захищаючи брата, необережно заподіяв ОСОБА_6 В. середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Просить змінити судові рішення і перекваліфікувати його дії на ст. 128 КК України;

- захисник засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4 - (з'єднати з наступним рядком);

- адвокат ОСОБА_5 також покликається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, внаслідок чого судом неправильно застосований кримінальний закон.

Він просить змінити вирок і перекваліфікувати дії ОСОБА_3 на ст. 128 КК України, а дії ОСОБА_4 - на ст. 126 ч. 1 КК України;

- засуджений ОСОБА_4 заперечує, що мали умисел на вчинення розбійного нападу на ОСОБА_6, конфлікт з яким стався на грунті порушення останнім правил дорожнього руху і створення аварійної ситуації.

Просить скасувати вирок і за змістом скарги, закрити справу за відсутністю в його діях складу злочину.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи в апеляційному суді, просить змінити судові рішення у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону дії ОСОБА_3 перекваліфікувати на ст.ст. 122 ч. 1 та 296 ч. 4 КК України, а дії ОСОБА_4 - на ст. 296 ч. 2 КК України, за якими призначити покарання у межах закону.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який касаційне подання не підтримав, виступи захисників ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає повному задоволенню, касаційні скарги - частковому задоволенню, - судові рішення підлягають зміні.

Згідно зі ст. 398 КПК України підставою для скасування або зміни вироку у касаційному порядку є неправильне застосування кримінального закону у тому числі - внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Визнаючи винними ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вчиненні нападу на потерпілого ОСОБА_6 з корисливих мотивів, суд в обгрунтування вироку послався на показання потерпілого та свідків і при цьому поза увагою залишив обставини вчинення цих дій, які свідчать про інші мотиви і цілі їх.

Зокрема, як на досудовому слідстві, так і в суді, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 послідовно стверджували, що конфлікт з потерпілим ОСОБА_6 виник у зв'язку з його, на їх погляд, неправильною поведінкою як водія на автодорозі і послідуючим образливим жестом на їх адресу, а не у зв'язку з наміром заволодіти майном потерпілого.

Ці твердження не тільки нічим не спростовані, а, більш того, - підтверджуються матеріалами справи.

Зокрема, з пояснень ОСОБА_6 від 29 серпня 2006 р., тобто, в день події злочину, а також на допиті у якості потерпілого, на очних ставках з ОСОБА_3 і ОСОБА_4, з показань у суді вбачається, що потерпілий визнав факт обгону ОСОБА_3, ОСОБА_4 на дорозі, після чого останні подавали сигнал зупинитися і вживали маневри до зупинки його.

За показаннями свідка ОСОБА_8 - очевидця події злочину, він зрозумів, що причина конфлікту полягала у тому, що потерпілий "підрізав" ОСОБА_3, ОСОБА_4 на дорозі і тим самим створив аварійну ситуацію та, крім того, наніс їм образу.

На запитання суду свідок ОСОБА_8 відповів: "Те, що між ними відбувалося - це було з'ясуванням стосунків".

Аналогічні обставини підтверджуються і показаннями свідка ОСОБА_9.

Засуджені як на досудовому слідстві, так і в суді, визнали, що в процесі з'ясування стосунків ОСОБА_3 застосував топорище, яким пошкодив палець потерпілому. Зробив це тому, як він пояснив, що потерпілий ОСОБА_6 штовхнув у груди його брата. Останній цього не заперечував.

Суд встановив всі ці обставини, але фактично залишив їх поза увагою, оскільки не врахував при правовій оцінці дій засуджених і кваліфікації вчиненого злочину його мотив і мету, прийнявши до уваги за основу ту обставину, що в процесі нападу з боку засуджених звучала вимога до потерпілого платити гроші.

Засуджені як на досудовому слідстві, так і в суді, заперечували факт вимоги грошей.

У власноручній заяві, поданій у Судацький М.В. ГУ МВС України в АР Крим, 29 серпня 2006 року, тобто, в день події злочину, ОСОБА_6 просив притягнути до кримінальної відповідальності невідомих осіб, які нанесли йому побої, не зазначаючи, що це супроводжувалось вимогами матеріального характеру.

Послідуюча заява потерпілого від 31 серпня 2006 р. була подана у зв'язку з неналежним реагуванням на попередню заяву, перевірка якої була доручена дільничному інспектору, який, на погляд ОСОБА_6, не наділений повноваженнями перевіряти заяви про розбій, оскільки в ході нападу злочинці вимагали у нього гроші.

Обгрунтовуючи винність ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 187 КК України, суд крім послідуючих показань потерпілого про вимогу грошей послався на показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які суперечливі за змістом і суттю.

Зокрема, за показаннями ОСОБА_8 на досудовому слідстві і, зокрема, на очних ставках з засудженими, конкретно вимога грошей не звучала, а звучала погроза, що потерпілий за це заплатить.

Суд залишив поза увагою ту обставину, що вимога такого характеру мала місце тоді, коли на місці події злочину з'явилися люди - свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та крім того, ті, хто знаходився на подвір'ї, оскільки все відбувалося денної пори.

Дана обставина також свідчить про малоймовірність вчинення нападу на потерпілого з метою заволодіння його майном.

Крім того, суд, оцінюючи кваліфікацію злочину, мав врахувати, що, маючи можливість заволодіти майном потерпілого ще до появи свідків, ОСОБА_3, ОСОБА_4 цього не зробили.

Отже, на переконання колегії суддів, дії засуджених носили хуліганський характер, оскільки вийшли за межі з'ясування особистих стосунків і супроводжувались грубим порушенням громадського порядку. Крім того, в процесі хуліганства ОСОБА_3 застосував топорище, яке, на переконання колегії суддів, слід розцінювати як предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, оскільки він знаходився у салоні автомобіля поруч із сидінням, під рукою водія.

Таким чином, дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 296 КК України, а дії ОСОБА_4 - за ч. 2 ст. 296 КК України, як вчинені групою осіб.

Оскільки в процесі хуліганства ОСОБА_3 були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_6, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи, - його дії слід додатково кваліфікувати за ч. 1 ст. 122 КК України.

Колегія суддів, призначаючи покарання, керуючись положеннями ст. 65 КК України, враховує дані про особи кожного засудженого, які обоє не судимі, позитивно характеризуються, а ОСОБА_3, крім того, має незадовільний стан здоров'я.

Водночас суд враховує ступінь тяжкості і суспільної небезпечності вчинених злочинів, один з яких, вчинений ОСОБА_3, є тяжким.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційне подання прокурора задовольнити повністю, касаційні скарги засуджених ОСОБА_3 і ОСОБА_4, захисників - адвокатів ОСОБА_5 і ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 5 червня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 серпня 2007 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_3 зі ст. 187 ч. 2 КК України на ч. 4 ст. 296 КК України та ч. 1 ст. 122 КК України, за якими призначити покарання:

- за ч. 4 ст. 296 КК України у виді п'яти років позбавлення волі;

- за ч. 1 ст. 122 КК України у виді двох років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбування ОСОБА_3 призначити п'ять років позбавлення волі.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_4 зі ст. 187 ч. 2 КК України на ч. 2 ст. 296 КК України, за якою призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі.

В решті зазначені судові рішення щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без змін.