Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві 29 грудня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Донецької області на постановлене щодо ОСОБА_5 судове рішення,

вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від

19 листопада 2008 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше неодноразово судимого, останній раз 15 червня 2004 року за ч. 1 ст. 309 КК України та на підставі ст. 71 КК на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, звільненого 25 липня 2005 року умовно-достроково на

4 місяці 27 днів,

засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов’язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання і роботи та періодично з’являтися до них на реєстрацію.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 23 червня 2008 року, приблизно о 04 год. 30 хв., у лісопосадці за водоймою м. Білицьке Добропільського району Донецької області зірвав 10 кущів маку, які переніс до місця свого проживання у АДРЕСА_1

23 червня 2008 року ОСОБА_5 із зірваних кущів маку без мети збуту незаконно виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб – опій ацетильований, який 25 червня 2008 року було виявлено та вилучено працівниками міліції, вагою в перерахунку на суху речовину 0, 104 г.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного ОСОБА_5 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі засудженого, внаслідок його м’якості, порушує питання про скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка підтримала касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України (2341-14) , що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам за наявності рецидиву злочину.

Судом вказані вимоги закону порушено.

Матеріалами справи встановлено, що суд, визнавши винним ОСОБА_5 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, належним чином не врахував, що цей злочин відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, останній раніше неодноразово судимий, а вчинення ним нового умисного злочину свідчить про те, що він на шлях виправлення не став та відповідних висновків не зробив.

Крім того суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, не обґрунтував у вироку належним чином свого висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування ним покарання.

З урахуванням цього, вирок щодо ОСОБА_5 внаслідок м’якості призначеного йому покарання підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і у випадку підтвердження обвинувачення у тому ж обсязі, покарання ОСОБА_5 необхідно призначити з дотриманням вимог ст. 65 КК України.

Крім цього, необхідно зазначити, що призначення покарання ОСОБА_5 із застосуванням положень ст. 75 КК України слід визнати надто м’яким.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від

19 листопада 2008 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.