Колегія суддів судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 6 листопада 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Запорізької області на вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 серпня 2007 року,

Зазначеним вироком засуджено:

ОСОБА_1, 1961 року народження, раніше несудимого, -

за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. До ОСОБА_1 застосовано примусове лікування від хронічного алкоголізму, яке повинно здійснюватися в спеціальній лікувальній установі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 19 жовтня 2006 року, близько 13 години, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, не маючи посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії, керуючи мотоциклом "К-750", рухався по проїжджій частині вулиці 9 Січня з боку пров. Пролетарського в напрямку пров. Свердлова в м. Гуляйполе Запорізької області та у районі житлового будинку № 292 порушив вимоги п. п. 2.9.а., 12.1. Правил дорожнього руху України, внаслідок чого сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої пасажир мотоциклу ОСОБА_2 був смертельно травмований.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

У касаційному поданні заступник прокурора Запорізької області просить вирок щодо ОСОБА_1 скасувати у зв'язку з неправильним застосування кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання вимогам ст. 65 КК України внаслідок його м'якості.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 5 ст. 76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд може покласти на засудженого обов'язок пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Відповідно до вимог Закону лікування від алкоголізму і наркоманії може бути застосоване судом у порядку покладення обов'язку на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням. Таке лікування не вважається примусовим, оскільки обов'язок його пройти покладається безпосередньо на засуджену особу, а не на орган охорони здоров'я.

Крім того у п. 5 ст. 76 КК України не передбачено, що засуджений повинен пройти курс лікування від алкоголізму в спеціальному медичному закладі.

Однак, як вбачається з вироку суду, в порушення вимог вказаної норми Закону, до ОСОБА_1 застосоване примусове лікування від хронічного алкоголізму, яке повинно здійснюватися в спеціальній лікувальній установі.

Таким чином суд неправильно застосував кримінальний закон.

У зв'язку з чим вирок у цій частині підлягає зміні.

У касаційному поданні ставиться питання про м'якість призначеного засудженому покарання.

Про те, призначаючи покарання ОСОБА_1, суд урахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, дані про особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризувався за місцем проживання, частково відшкодував заподіяну шкоду, а також, думку потерпілої, яка просила його суворо не карати.

Керуючись ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Запорізької області задовольнити частково.

Вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 серпня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінити: виключити з резолютивної частини вироку вказівку про застосування до ОСОБА_1 примусового лікування від хронічного алкоголізму, яке повинно здійснюватися в спеціальній лікувальній установі.

На підставі п. 5 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов'язок пройти курс лікування від алкоголізму.