Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у місті Києві 4 листопада 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 4 червня 2007 року.

Вказаним вироком засуджений

- за ч. 1 ст. 122 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки,

- за ч. 3 ст. 296 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань до відбування призначено 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю вироків шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком від 26 квітня 2006 року, більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст. 75 КК України постановлено звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 6 квітня 2006 року, близько 19 год., перебуваючи біля будинку 99 по пр-ту Перемоги у м. Маріуполі, будучи у стані алкогольного сп'яніння, як особа, раніше судима за хуліганство, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, наніс умисно ОСОБА_2, 1942 р.н., середньої тяжкості тілесні ушкодження, що викликали стійку втрату працездатності на 10 %.

У касаційному поданні заступник прокурора області просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які він засуджений, відповідають фактичним обставинам справи, визнаних судом доведеними, та ґрунтуються на сукупності зібраних і належно оцінених доказів, є правильними. У касаційному поданні вказані висновки суду не оспорюються.

Водночас при призначенні покарання суд повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України щодо загальних положень призначення покарання з метою реалізації принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку суду, при призначенні покарання ОСОБА_1 суд вказаних вимог закону не дотримався.

Обгрунтовуючи можливість застосування до ОСОБА_1ст. 75 КК України суд неналежним чином врахував ту обставину, що злочини, передбачені ч. 1 ст. 122 та ч. 3 ст. 296 КК України і за які засуджено ОСОБА_1, відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості. ОСОБА_1 був неодноразово судимий (т.1, а.с. 153, 157-161), судимості не зняті і не погашені в установленому законом порядку. При призначенні покарання обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

При цьому суд врахував як обставини, що пом'якшують покарання, те, що ОСОБА_1 працює, посередньо характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину та батька-інваліда ІІ групи, щире каяття.

Однак, як убачається з матеріалів справи, суд необгрунтовано послався як на обставину, що пом'якшує покарання, щире каяття підсудного.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 у ході досудового слідства не давав показання по суті справи, посилаючись на те, що не пам'ятає, що сталося (т.1, а.с. 15), відмовлявся від дачі показань і підпису протоколів допиту як обвинуваченого (т.1, а.с. 121), вказував, що нікому, зокрема, ОСОБА_2 ударів не наносив (т. 1, а.с. 130), у судовому засіданні вину не визнавав (т.2, а.с. 34). Ці обставини у їх сукупності свідчать, що суд дійшов передчасного висновку про щире каяття ОСОБА_1

Таким чином, призначаючи покарання ОСОБА_1, суд дійшов помилкового висновку про те, що до нього можуть бути застосовані положення ст. 75 КК України, і таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

За таких обставин вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 4 червня 2007 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого серед іншого належить врахувати вищенаведене і перевірити усі доводи, на які посилається прокурор у касаційному поданні. Якщо при новому судовому розгляді справи суд дійде висновку про доведеність винності ОСОБА_1у вчиненні інкримінованих йому злочинів, то покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м'яким, а тому призначеним воно має бути з дотриманням вимог ст. 65 КК України, а також відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року (v0007700-03) .

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 4 червня 2007 року стосовно ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд.