Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні у місті Києві 4 листопада 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Луганської області на вирок Брянківського міського суду Луганської області від 7 серпня 2007 року.

Вказаним вироком засуджений

- за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією усього майна, що є власністю засудженого.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України постановлено звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 15 жовтня 2006 року, близько 13 год., маючи умисел на незаконне придбання, виготовлення та зберігання з метою збуту, незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу, на пустирі у АДРЕСА_1, зірвав верхні частини рослин коноплі та приніс їх до себе додому у АДРЕСА_2, де висушив, а 25 жовтня 2006 року, близько 12 год., подрібнив висушену коноплю, яку частково випалив сам у період з жовтня 2006 року до травня 2007 року, а частково збув у період з квітня до кінця травня 2007 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 продавши їм 1,4 г за 20 грн., 0,7 г за 10 грн. та 3,3 г за 50 грн. відповідно.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

У касаційному поданні заступник прокурора області просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості та неправильним застосуванням кримінального закону. Прокурор, зокрема, вказує, що суд застосував конфіскацію майна при звільненні ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню частково.

Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які він засуджений, відповідають фактичним обставинам справи, визнаних судом доведеними, та ґрунтуються на сукупності зібраних і належно оцінених доказів, є правильними. У касаційному поданні вказані висновки суду не оспорюються.

При призначенні покарання суд повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України щодо загальних положень призначення покарання з метою реалізації принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Як убачається з матеріалів справи, суд при призначенні покарання ОСОБА_1врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують покрання. Зокрема, дослідивши матеріали справи, суд вказав, що ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання і роботи та в силу ст. 89 КК України є не судимим.

Окрім того, суд врахував як обставини, що пом'якшують покарання, визнання вини та щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що підтверджується також матеріалами справи (а.с. 78-79, 143-144, 161). Вказані обставини дали підстави суду призначити ОСОБА_1покарання, застосувавши мінімальну його міру, передбачену санкцією ч. 2 ст. 307 КК України.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У мотивувальній частині вироку суд належно вмотивував застосування ст. 75 КК України при призначенні ОСОБА_1покарання.

Водночас ухвалюючи рішення про застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є власністю засудженого, суд неправильно застосував кримінальний закон.

Згідно зі ст. 77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Як вказано у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року (v0007700-03) , конфіскація майна як додаткове покарання не може бути призначена при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України).

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що вирок Брянківського міського суду Луганської області від 7 серпня 2007 року у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону у частині призначення ОСОБА_1додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є власністю засудженого, підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

касаційне подання заступника прокурора Луганської області задовольнити частково.

Вирок Брянківського міського суду Луганської області від 7 серпня 2007 року змінити: виключити з вироку призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є власністю засудженого.