Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 28 жовтня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Харківської області на вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 29 січня 2007 року, яким засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

громадянку України, раніше не судиму,

- за ч. 3 ст. 212 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з фінансово-господарською діяльністю строком на 2 роки без конфіскації майна, що є власністю засудженої;

- за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з фінансово-господарською діяльністю строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права обіймати керівні посади, пов'язані з фінансово-господарською діяльністю строком на 2 роки без конфіскації майна, що є власністю засудженої.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

ОСОБА_1 визнана винною і засуджена за те, що вона, будучи головним бухгалтером Дергачівского комунального підприємства теплових мереж, виконуючи діяльність, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, в порушення вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року умисно не задекларувала податок на додану вартість по операціях з ДП "Газ-тепло" за 4-ий квартал 2003 року у сумі 190 766 грн., а також занизила податкові зобов'язання по операції надання комісійних послуг від ДП "Газ-тепло" на суму 1379,76 грн.

Крім того, у період з 1 січня 2004 року до 1 грудня 2004 року ОСОБА_1 щомісячно вносила до офіційних документів - звітів по праці за формою 1 ПВ, затвердженої наказом Держкомстатистики від 21 липня 2003 року, неправдиві відомості про розмір заборгованості з виплати заробітної плати співробітникам підприємства, які надавала у Дергачівський відділ статистики.

Також ОСОБА_1 в порушення п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року внесла завідомо неправдиві відомості у податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2004 рік, відобразивши у ній дані про валові доходи підприємства на суму 5462,3 тисячі грн., хоча повинна була вказати 5917,7 тисяч грн.

У результаті дії ОСОБА_1 призвели до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів у особливо великих розмірах.

Кримінальна справа стосовно ОСОБА_1 була розглянута у порядку ч. 3 ст. 299 КПК України. У апеляційному порядку справа не переглядалась.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування вироку суду у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів та особі засудженої внаслідок м'якості, а також неправильного застосування судом кримінального закону, посилаючись на необгрунтоване застосування ст.ст. 69, 75 КК України по відношенню до ОСОБА_1

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які вона засуджена, відповідають фактичним обставинам справи, визнаних судом доведеними, та ґрунтуються на сукупності зібраних і належно оцінених доказів, є правильними. У касаційному поданні вказані висновки суду не оспорюються.

Водночас при призначенні покарання суд повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України щодо загальних положень призначення покарання з метою реалізації принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливе згідно з положеннями ст. 69 КК України, якщо за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують сутпінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивуваши своє рішення, ухвалить відповідне рішення.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покрання з випробуванням.

Як убачається з вироку суду, при призначенні покарання ОСОБА_1 суд вказаних вимог закону не дотримався.

У мотивувальній частині вироку суд не зазначив, які саме обставини справи або дані про особу підсудної він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а тому невмотивовано у резолютивній частині послався на ст. 69 КК України і призначив ОСОБА_1 покарання більш м'яке, ніж передбачено санкцією ч. 3 ст. 212 КК України.

Обгрунтовуючи можливість застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України суд неналежним чином врахував ту обставину, що відповідно до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 3 ст. 212 КК України, відноситься до категорії тяжких. При цьому суд також необгрунтовано послався як на обставини, що пом'якшують покарання, щире каяття підсудної та відшкодування заподіяної шкоди.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 у ході досудового слідства відмовлялась давати показання (а.с. 273), визнавала себе винною частково (а.с. 396), а на початку судового слухання справи взагалі не визнавала себе винною (а.с. 423) і вказувала, що частково визнавала вину за порадою слідчого (а.с. 425). Лише після роз'яснення підсудній положень ч. 3 ст. 299 КПК України ОСОБА_1 визнала себе винною у вчиненні злочинів повністю (а.с. 512). Ці обставини у їх сукупності свідчать, що суд дійшов передчасного висновку про щире каяття ОСОБА_1

Окрім того, обгрунтовуючи застосування ст. 75 КК України до ОСОБА_1 суд вказав, що обставиною, яка пом'якшує покарання, визнається відшкодування заподіяної шкоди. Однак, як убачається з матеріалів справи, дані про те, що шкода була відшкодована саме ОСОБА_1 або за її участю, відсутні (а.с.511).

За таких обставин вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 29 січня 2007 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд, під час якого серед іншого належить врахувати вищенаведене і перевірити усі доводи, на які посилається прокурор у касаційному поданні. Якщо при новому судовому розгляді справи суд дійде висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих їй злочинів, то покарання вказаній особі має бути призначеним з дотриманням вимог ст. 65 КК України, а також відповідно до положень Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24 жовтня 2003 року (v0007700-03) .

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 29 січня 2007 року стосовно ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд.