Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 жовтня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, на постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення.

Вироком Дружківського міського суду Донецької області від 27 серпня 2007 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, судимості не має,

за ч.1 ст. 368 КК України виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 12 листопада 2007 року вирок залишено без змін.

З урахуванням внесених прокурором у суді змін до обвинувачення ОСОБА_1, який працював заступником начальника державної виконавчої служби в м. Дружківка Донецької області, обвинувачувався в тому, що він, будучи службовою особою, здійснюючи роботу по виконавчому провадженню, відкритому за виконавчим написом приватного нотаріуса ОСОБА_2 про звернення стягнення на жилий будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, і який на підставі договору іпотеки передано філіалу "Відділення Промінвестбанку в м. Костянтинівка Донецької області" у забезпечення виконання договору кредитування, й, достовірно знаючи, що торги з реалізації вказаного майна не відбулися, для передачі заставного майна у власність банку повинен був скласти акт про залишення нереалізованого майна за стягувачем. Разом із тим, ОСОБА_1 умисно не виконав в інтересах філіалу "Відділення Промінвестбанку в м. Костянтинівка Донецької області" ніяких дій, які повинен був виконати в силу своїх службових обов'язків, а саме, з метою отримання незаконної винагороди від керівника банку ОСОБА_4 не видав документ, без якого угода про передачу майна та її нотаріальне посвідчення неможливі.

30 березня 2006 року приблизно з 13 до 15 год. ОСОБА_1, знаходячись в кафе "Золотий лев" по вул. О. Кошевого в м. Дружківка Донецької області, за виконання в інтересах філії "Відділення Промінвестбанку в м. Костянтинівка Донецької області" певних дій, зокрема, передачі пакету документів: акту державного виконавця про залишення нереалізованого майна за стягувачем від 23 березня 2006 року, договору іпотеки № 02/4-255 від 2 квітня 2004 року, договору про внесення змін № 1 до договору іпотеки № 02/4-255 від 2 квітня 2004 року, звіту про експертну оцінку від 12 червня 2005 року, необхідних для реєстрації права власності банку на жилий будинок АДРЕСА_1, що перебуває в заставі на підставі договору іпотеки між ОСОБА_3 та філією "Відділення Промінвестбанку в м. Костянтинівка Донецької області", отримав від керуючого філією ОСОБА_4 хабар у розмірі 2000 грн.

Виправдовуючи ОСОБА_1 за ч.1 ст. 368 КК України, суд зазначив, що органом досудового слідства не здобуто доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність в його діях інкримінованого або якогось іншого складу злочину.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом кримінального закону та істотні порушення вимог кримінально - процесуального закону, внаслідок чого ОСОБА_1 незаконно виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 368 КК України, просить судові рішення скасувати й справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи подання, колегія суддів уважає, що касаційне подання задоволенню не підлягає.

Твердження прокурора про істотні порушення судом першої інстанції вимог кримінально - процесуального закону, внаслідок чого незаконно виправдано ОСОБА_1, є безпідставними.

Суд належним чином проаналізував докази, на які органи досудового слідства послались на підтвердження винності ОСОБА_1 в отриманні хабара від ОСОБА_4, й, дотримуючись вимог ст. 334 КПК України, вказав у вироку підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких відкидає докази обвинувачення.

Висновки суду про те, що органи досудового слідства, обвинувачуючи ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 368 КК України, послалися на недопустимі докази, ґрунтуються на матеріалах кримінальної справи.

Так, суд першої інстанції встановив, що протоколи видачі грошових коштів ОСОБА_4, огляду місця події, фіксації результатів застосування спеціальних технічних засобів оформлені з порушенням вимог ст.ст. 85, 85-2 КПК України. Тому визнання судом даних зазначених протоколів та відеозйомки недопустимими доказами є правомірним.

Також є обґрунтованим висновок суду про те, що органи досудового слідства достовірно не встановили, за що ОСОБА_1 отримав хабар від ОСОБА_4

Так, в обвинуваченні ОСОБА_1, що ґрунтується на показаннях ОСОБА_4, йдеться про його отримання за видачу останньому акту про залишення нереалізованого майна за стягувачем.

Разом із тим, як убачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_4 в ході досудового та судового слідства неодноразово змінював свої показання про те, за що він передав ОСОБА_1 хабар.

Зокрема, відповідно до заяви ОСОБА_4 від 28 березня 2006 року в управління СБУ він просив притягнути до відповідальності ОСОБА_1, який вимагає в нього гроші в сумі 2000 грн. за внесення змін в експертну оцінку вартості нерухомості, яка переходить у власність банку (т.1, а.с.8).

Під час допиту ОСОБА_4 в якості свідка, він зазначив, що 22 березня 2006 року з ВДВС в банк надійшов лист, в якому йшлося про те, що вартість заставного майна ОСОБА_3 за кредитним договором становить 88 000 грн., за оцінкою експерта - 99 000 грн., у зв'язку із чим банку пропонувалося сплатити різницю вартості на користь ВДВС. Не погоджуючись з таким тлумаченням закону, він направив юриста банку ОСОБА_5 до ВДВС, який, повернувшись, повідомив, що для вирішення питання про включення суми податку на додану вартість до експертної оцінки заставного майна ОСОБА_3 ОСОБА_4 самому слід зустрітися із ОСОБА_1 За словами юриста ОСОБА_1 хоче отримати від нього гроші, тому він запитав у ОСОБА_5, на яку суму йому розраховувати, на що той вказав на цифру у листі, тобто різницю між 99 000 та 88 000 грн. При цьому ОСОБА_5 сказав, щоб він орієнтувався саме на цю суму. Він зрозумів, що у ВДВС у нього будуть вимагати гроші. Зустрівшись з ОСОБА_1, він з'ясував, що в оцінку будинку суми податку на додану вартість не включені, хоча банку вигідно, щоб майно перейшло в його власність за ціною, яка включає суми податку на додану вартість. Тому він запитав у ОСОБА_1, чи можливо внести відповідні зміни до експертної оцінки, на що той написав на папірці 10%, пояснивши, що це відсотки від різниці вартості майна із сумою податку на додану вартість та без такого. ОСОБА_1 не говорив, що в разі несплати йому вказаних грошей, він не отримає необхідні документи. Однак він змушений був 28 березня 2006 року написати заяву про вимагання в нього хабара, оскільки вважав, що ОСОБА_1 затягує видачу документів, а строк погашення простроченого кредиту закінчуються 1 квітня 2006 року й перекредитування ОСОБА_3 унеможливлюється (т.1, а.с.38-39).

Під час очної ставки з ОСОБА_1 ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_1 в інтересах банку повинен був внести зміни до експертної оцінки, за якою банк повинен був прийняти будинок за вартістю, до якої включено суму податку на додану вартість. Гроші передавав ОСОБА_1 за те, щоб останній віддав йому документи, необхідні для посвідчення права власності на нерухоме майно (т.1, а.с. 40-41).

В судовому засіданні ОСОБА_4 показав, що, отримавши 22 березня 2006 року лист з ВДВС, він зустрівся з ОСОБА_1 у нього в кабінеті і просив його не включати до вартості будинку суми податку на додану вартість, так як це не вигідно банку. ОСОБА_1 обіцяв, що податок на додану вартість не включатиме до вартості будинку, якщо він передасть йому 2000 грн. Гроші він віддав за те, щоб ОСОБА_1 віддав йому акт про залишення нереалізовного майна за банком найближчим часом. Якби цього не зробив, то отримав би документ набагато пізніше. При цьому пояснював, що акту та інших документів, на підставі яких банк міг оформити право власності на будинок, у ОСОБА_1 не вимагав, оскільки напередодні 28 березня 2006 року домовився з ОСОБА_3 про перекредитування, тому зміна вартості заставного майна ОСОБА_3 його вже не цікавила. Проте ОСОБА_3 відмовився від перекредитування. 30 березня 2006 року він зателефонував ОСОБА_1 та просив з ним зустрітися й передати йому технічний паспорт на будинок та акт про передачу нереалізованого майна банку. Також ОСОБА_4 зазначив, що юристу ОСОБА_5 28 березня 2006 року він доручав отримати всі документи у ВДВС, у тому числі й акт про передачу банку нереалізованого майна. Про хабар юрист йому нічого не говорив, а лише повідомив, що йому самому слід зустрітися з ОСОБА_1 (т.2, а.с. 59-63, 106).

Окрім того, ОСОБА_4 на досудовому слідстві показав, що домовився з ОСОБА_1 про зустріч 30 березня 2006 року в кафе "Золотий лев". Він очікував його на другому поверсі кафе. ОСОБА_1 прийшов з білою паперовою папкою. Розмова під час обіду мала загальний характер, про заставне майно та документи не говорили. Потім він дістав з барсетки гроші і поклав їх на стіл перед ОСОБА_1, який спочатку їх в руки не взяв. ОСОБА_1 витягнув з папки документи: акт, лист, договір іпотеки, експертну оцінку й передав йому, а папку поклав на гроші. Розрахувавшись з офіціантом, вони вийшли з кафе. При виході ОСОБА_1 затримали працівники СБУ.

У суді ОСОБА_4 зазначав, що, призначаючи зустріч у кафе, він не повідомив ОСОБА_1 для чого. Під час обіду він, не пояснюючи що це за гроші, поклав 2000 грн. на стіл перед собою. ОСОБА_1 взяв гроші, не перераховуючи, а він забрав папку з документами. У кафе він папку не відкривав і документи не оглядав (т.2, а.с. 60). ОСОБА_4 також вказував, що хотів підставити ОСОБА_1 і передав йому 2000 грн. (т.2, а.с. 63).

Наведене свідчить про правильність оцінки судом показань ОСОБА_4 як непослідовних та суперечливих, у зв'язку із чим обґрунтовано не прийняв їх як доказ винуватості ОСОБА_1

Крім того, показання ОСОБА_4 не підтвердив свідок ОСОБА_5, юрист банку, який пояснював, що 28 березня 2006 року ОСОБА_4 доручив йому забрати у ВДВС технічний паспорт на будинок ОСОБА_3, необхідний для перекредитування. Там він забрав копію технічного паспорта, копію свідоцтва про право власності на будинок та копію рішення міськради про передачу землі у власність. Щодо отримання акту про передачу нереалізованого майна в дорученні ОСОБА_4 не йшлося, тому він його й не забирав. При цьому ОСОБА_1 грошей за передачу документів не вимагав. До того дня він з ОСОБА_1 не зустрічався, розмови про хабар не було і він не говорив з ОСОБА_4 про те, що працівники ВДВС вимагають гроші (т.1, а.с. 36-37; т.2, а.с. 17-19).

Виправдовуючи ОСОБА_1, суд вказав, що факт отримання останнім хабара також не встановлено.

Відповідно до матеріалів справи оперативні працівники СБУ, які здійснювали спостереження й відеозйомку з двох точок у кафе, не бачили, а камери не зафіксували, щоб ОСОБА_1 взяв гроші в ОСОБА_4 Сам ОСОБА_4, знаходячись за одним столиком із ОСОБА_1, теж не зміг пояснити, яким чином гроші потрапили в папку, яка в подальшому виявилася поряд із ОСОБА_1 під час затримання.

Переглядом у судовому засіданні відеозапису зустрічі ОСОБА_1 і ОСОБА_4 в кафе, встановлено, що запис переривається, і ним не зафіксовано, яким чином гроші потрапили в папку.

Дослідивши докази, суд констатував, що в ході досудового слідства не встановлено, коли ОСОБА_1 повинен був передати акт банку, чи мало місце затягування ним видачі документів, за яких обставин і коли ОСОБА_1 не видав цей та інші документи.

Під час судового слідства прокурором також не надано інших доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Зазначене свідчить, що висновок суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_1 ознак злочину, передбаченого ч.1 ст. 368 КК України, є законним і обґрунтованим.

Перевіркою матеріалів кримінальної справи істотних порушень вимог кримінально - процесуального закону, які є підставою для зміни чи скасування виправдувального вироку, не виявлено.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів -

відмовити у задоволенні касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій.