Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

за участю прокурора Гладкого О.Є.

розглянула в судовому засіданні в м.Києві 14 жовтня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Дніпропетровської області на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2007 року щодо ОСОБА_1

Цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянин

України, такий, що має судимість 28.09.2006 р.

за ч.3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення

волі. На підставі ст. 104 КК України його звільнено

від відбування покарання з випробуванням з

іспитовим строком 2 роки,

засуджений за ч.3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 71, ч.3 78 КК України шляхом часткового складання призначеного покарань, призначених цим вироком та вироком від 28 вересня 2006 року, остаточне покарання ОСОБА_1 визначено у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

На підставі ст. 104 КК України суд звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, упродовж дворічного іспитового строку з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, зокрема: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання або роботи.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2007 року вирок щодо ОСОБА_1 залишений без зміни.

Цим же вироком засуджений ОСОБА_2, касаційне подання щодо якого не внесено.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він на початку листопада 2006 року (точну дату та час орган досудового слідства не встановив) за попередньою змовою з ОСОБА_2, проник до приміщення недобудованого будинку, що розташований по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3, звідки таємно викрав його майно на загальну суму 2472 грн.

У касаційному поданні прокурор посилається на неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного ОСОБА_4 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, а також порушення кримінально-процесуального закону під час розгляду справи у апеляційному порядку. З цих підстав просить судові рішення щодо засудженого ОСОБА_1 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, встановлених ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання засудженому ОСОБА_4 суд, на думку колегії суддів, не дотримав вимог зазначеного і не навів належних мотивів про можливість його повторного звільнення від відбування покарання з випробуванням. В обґрунтування такого рішення суд лише зазначив, що враховує обставини справи та особу ОСОБА_1, який вчинив корисливий злочин в період іспитового строку, але щиро розкаявся у вчиненому, його поведінку після вчинення злочину та повне відшкодування заподіяної шкоди. Які конкретно обставини справи та дані про особу ОСОБА_1 суд враховує, звільняючи його від відбування покарання, суд у вироку не зазначив.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, він перебував на обліку у кримінальній міліції у справах дітей і характеризувався негативно як особа, схильна до вчинення злочинів, посередньо характеризувався за місцем проживання та навчання, злочин, за який ОСОБА_1 засуджений оскаржуваним вироком, він учинив у період іспитового строку протягом короткого терміну після постановлення вироку за вчинення попереднього злочину.

Суд звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання, але не сформулював у вироку висновку, чому за наявності наведених обставин вважає можливим його виправлення та перевиховання без відбування покарання.

На ці порушення вимог закону апеляційний суд уваги не звернув і не усунув їх під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 за апеляцією прокурора.

Відповідно до вимог ст. 377 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляції без задоволення - підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Всупереч цим вимогам закону, апеляційний суд не навів у своїй ухвалі мотивів прийнятого рішення і не спростував доводів апеляції прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок м'якості, лише зазначив, що обране засудженому покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, даним про особу винного та "сукупності інших обставин справи".

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області щодо ОСОБА_1 слід скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, під час якого необхідно розглянути справу відповідно до вимог закону та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Якщо при новому розгляді справи вину ОСОБА_1 буде доведено, обсяг обвинувачення не буде змінено і не будуть встановлені інші обставини, які можуть істотно вплинути на міру покарання, то обране ОСОБА_1 покарання з застосуванням ст. 104 КК України слід вважати м'яким.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,

касаційне подання заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2007 року щодо ОСОБА_1 скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду.