розглянула в судовому засіданні в м. Києві 7 жовтня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2007 року, якою змінено вирок Кілійського районного суду Одеської області від 4 вересня 2007 року щодо ОСОБА_1

Зазначеним вироком засуджено:

ІНФОРМАЦІЯ_2 народження,

раніше не судимого,

- за ч.3 ст. 135 КК України на 6 років позбавлення волі;

- за ч.2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_1визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів за таких обставин.

ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 2 год. ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ-2108 та рухаючись автодорогою із м. Вилкове до с. Приморське Кілійського району Одеської області, в умовах засліплення його світлом фар зустрічного автомобіля порушив вимоги п.п. 2.3, 12.1, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) України, які передбачають, що водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну; в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості обрати таку швидкість руху, щоб мати змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, а у разі виникнення небезпеки для руху - негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та проігнорував попереджувальні знаки 1.3.2 "Декілька поворотів", 1.5.1 "Звуження дороги". Унаслідок цього він не справився з керуванням та допустив з'їзд автомобіля з дороги в заповнений водою канал, в результаті чого пасажир ОСОБА_2 отримала легкі тілесні ушкодження, а потерпіла ОСОБА_3померла від аспіраційної гнійної пневмонії, що розвилася внаслідок утоплення при дорожньо-транспортній пригоді та перебувала в причинному зв'язку з нею.

Після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1, достовірно знаючи про те, що потерпілі потребують госпіталізації у стаціонарний медичний заклад, не вжив заходів до виклику карети швидкої допомоги і доставці потерпілої у лікарню, хоча мав таку можливість, не повідомив про ДТП працівникам міліції та завідомо залишив потерпілу ОСОБА_3, яка перебувала в небезпечному для життя стані, без допомоги в будинку № 105 по вул. Набережна в с. Приморське, куди він її доставив після ДТП, а сам поїхав у м. Кілію для організації витягування з води автомобіля, внаслідок чого ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 11 год. ОСОБА_3померла.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2007 року вирок Кілійського районного суду Одеської області від 4 вересня 2007 року щодо ОСОБА_1 змінено та йому пом'якшено покарання: за ч.3 ст. 135 КК України - до 3 років позбавлення волі, за ч.2 ст. 286 КК України - до 3 років і 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів йому визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції призначив засудженому надмірно м'яке покарання, не врахувавши того, що ОСОБА_1 з метою приховання скоєння дорожньо-транспортної пригоди, умисно не повідомив про ДТП працівників міліції, не викликав потерпілій ОСОБА_4 карету швидкої допомоги, не доставив її в лікарню для надання кваліфікованої медичної допомоги, і це призвело до тяжких наслідків - її смерті.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора на часткове підтримання касаційного подання та скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 в частині його засудження за ч. 3 ст. 135 КК України із закриттям справи в цій частині за відсутністю в діях засудженого складу цього злочину, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель людини, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України не оспорюються в касаційному поданні та підтверджені наведеними у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку.

Також у касаційному поданні не заперечуються доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 135 КК України.

Разом з тим, згідно зі ст. 395 КПК України суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Відповідальність за ч.3 ст. 135 КК України настає за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані та позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, якщо ці діяння спричинили смерть особи.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, допустивши порушення Правил дорожнього руху (1306-2001-п) України та з'їхавши з дороги в заповнений водою канал, витягнув з води пасажирів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зробив їм штучне дихання, внаслідок чого вони прийшли у свідомість, та з дозволу ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 о 3 год. перевів ОСОБА_2 і за допомогою ОСОБА_6 - ОСОБА_3 до домоволодіння ОСОБА_5 по АДРЕСА_1, де залишив під наглядом останньої. Син ОСОБА_5 - ОСОБА_7 викликав фельдшера медпункту с.Приморське ОСОБА_8, яка, за її показаннями, не змогла надати кваліфіковану медичну допомогу потерпілим, а ті відмовилися від госпіталізації, внаслідок чого вона, давши їм таблетки, залишила їх вдома у ОСОБА_5 Перебуваючи у свідомості, потерпіла ОСОБА_3скаржилася на біль у тілі, проте видимих тілесних ушкоджень у неї не було. ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 11 год. ОСОБА_3померла. Її смерть настала від аспіраційної гнійної пневмонії, що розвилася внаслідок утоплення при дорожньо-транспортній пригоді. Відповідно до даних висновку комісійної судово-медичної експертизи №85 від 25.03.2007 року, проведеної за матеріалами справи, ОСОБА_1, який проводив реанімаційні заходи ОСОБА_3 і отримав ефект оживлення потерпілої, ймовірно, не зрозумів того, що мало місце утоплення; цей ефект оживлення затьмарив перед рятувальником усі прояви ускладнень і не дозволив дати їм належну оцінку (а.с.227).

Ураховуючи зазначені дані, показання в судовому засіданні свідків ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_7, оголошених у порядку ст. 306 КПК України показань свідка ОСОБА_5, а також виходячи з вимог ст. 62 Конституції України, за якою всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь, слід визнати, що дослідженими по справі доказами не підтверджено наявності у ОСОБА_1 умислу на залишення ОСОБА_3 у небезпечному для життя стані, оскільки він не усвідомлював цього, а тому вирок щодо нього в частині засудження за ч.3 ст. 135 КК України підлягає скасуванню, а справа в цій частині - закриттю на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу цього злочину.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону по справі не встановлено.

Покарання ОСОБА_1за ч.2 ст. 286 КК України з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, який працював, характеризувався позитивно, пом'якшуючих покарання обставин, якими суд визнав учинення злочину вперше, щире каяття ОСОБА_1, наявність у нього на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Обтяжуючих покарання обставин судом не встановлено. Не наведені вони і в касаційному поданні прокурора, оскільки те, що в результаті дій ОСОБА_1 потерпіла ОСОБА_3померла, було ураховано судом при кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України, і ця обставина не може ще раз ураховуватися при призначенні покарання.

Призначене ОСОБА_1покарання є необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Підстав вважати це покарання м'яким немає. Тому в задоволенні касаційного подання прокурора має бути відмовлено.

Разом з тим, до ОСОБА_1 належить застосувати Закон України "Про амністію" від 19.04.2007 року (955-16) , оскільки, з урахуванням рішення колегії про скасування вироку в частині засудження за ч. 3 ст. 135 КК України і закриття справи в цій частині, ОСОБА_1 вважається засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто за злочин, учинений з необережності, санкція якого передбачає максимальне покарання до 8 років позбавлення волі. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 має неповнолітніх дітей, 1999 року народження і 2004 року народження (а.с. 69, 70), щодо яких відсутні дані про позбавлення його батьківських прав, давав згоду на застосування до нього акту амністії (як це вбачається з тексту ухвали апеляційного суду).

Наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 підпадає під дію п. "б" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 19.04.2007 року і має бути звільнений від подальшого відбування основного покарання.

З огляду на те, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді позбавлення волі з 29.11.2006 року, він підлягає звільненню з місць позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишити без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК України вирок Кілійського районного суду Одеської області від 4 вересня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2007 року у частині засудження ОСОБА_1 за ч.3 ст. 135 КК України скасувати, а справу в цій частині щодо нього закрити на підставі п. 2 ч.1 ст. 6 КПК України.

головуючого	Короткевича М.Є.,
суддів	Кліменко М.Р. і Гриціва М.І.,
за участю прокурора	Кравченко Є.С.