розглянула в судовому засіданні 30 вересня 2008 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а також захисника ОСОБА_3 на вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2007 року, яким

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

громадянин України, такий, що не судився,

засуджений:

- за ч. 3 ст. 187 КК України на сім років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна;

- за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на сім років шість місяців з конфіскацією всього майна.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народження,

громадянин України, такий, що судився:

- 28.02.2001 року Червонозаводським

районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 140 КК України

на три роки позбавлення волі без конфіскації

майна відповідно до ст. 45 КК України

умовно з однорічним іспитовим строком

та зі сплатою штрафу в сумі 340 гривень;

- 27.06.2001 року Великописарівським районним

судом Сумської області за ст.ст. 140 ч. 2, 140 ч. 3 КК України на чотири роки позбавлення

волі відповідно до ст. 45 КК України

умовно з дворічним іспитовим строком

та зі сплатою штрафу в сумі 700 гривень;

- 25 грудня 2001 року Московським районним

судом м. Харкова за ст.ст. 140 ч. 2, 140 ч. 3 КК України (1960 р.), 70, 71 КК України (2341-14) (2001 р.) на п'ять

років позбавлення волі. Постановою Червонозаводського

районного суду м. Харкова від 25 лютого 2005 року

від відбування покарання був звільнений

умовно-достроково на один рік п'ять місяців і дев'ять днів,

засуджений до позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 263 КК України на два роки;

- за ч. 3 ст. 185 КК України на п'ять років;

- за ч. 3 ст. 187 КК України на дев'ять років з конфіскацією всього майна;

- за ч. 1 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України на дванадцять років;

- за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України на вісім років з конфіскацією всього майна;

- за ст. 348 КК України на одинадцять років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_2 визначено покарання у виді позбавлення волі строком на дванадцять років з конфіскацією всього майна.

На підставі ст. 71 КК України до покарання за цим вироком частково приєднано покарання, невідбуте за попереднім вироком, і ОСОБА_2 визначено остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на тринадцять років з конфіскацією всього майна.

Цим вироком постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Харківській області 433 гривні 66 копійок судових витрат.

Доля речових доказів судом вирішена відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 визнано винними і засуджено за злочини, які вони вчинили за наступних обставин.

На початку червня 2006 року в ОСОБА_2 виник умисел на вчинення розбійного нападу на ОСОБА_4 з метою заволодіння його майном.

6 червня 2006 року він, взявши з собою металевого розвідного ключа, приблизно о 19 годині 30 хвилин зайшов у кабінет ОСОБА_4, що в будинку № 6 по вул. Біологічній в м. Харкові, і напав на потерпілого. Застосовуючи до нього небезпечне для життя і здоров'я насильство, він завдав йому розвідним ключем два удари в голову, заподіявши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Здолавши у такий спосіб волю ОСОБА_4 до опору, ОСОБА_2 із відкритого сейфа забрав належні йому 1200 гривень, після цього заволодів ключами від автомобіля потерпілого, з якого забрав баретку з 1100 гривнями, заподіявши ОСОБА_4 майнову шкоду на 2300 гривень.

У середині червня 2006 року ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_1 вчинити розбійний напад на ОСОБА_5, яка мешкала в тому ж будинку, що і він, та заволодіти належним їй майном, у тому числі й автомобілем "Lexus PX 300".

ОСОБА_1 з пропозицією ОСОБА_2 погодився і вони розробили план нападу на потерпілу, відповідно до якого ОСОБА_5 мали зустріти на площадці першого поверху біля виходу із ліфта, ударом по голові металевим автомобільним ключем оглушити її, забрати в неї ключі від квартири й автомобіля, зв'язавши, занести ОСОБА_5 у квартиру, забрати звідти коштовне майно, завантажити його в автомобіль потерпілої і, заволодівши ним, з місця події зникнути.

Готуючись до розбійного нападу на ОСОБА_5 і незаконного заволодіння автомобілем потерпілої, з метою встановлення часу від'їзду та приїзду її додому вони протягом тижня вели спостереження за нею.

23 червня 2006 року, приблизно о 12-ій годині, реалізовуючи план вчинення злочинів, ОСОБА_1, маючи при собі накидний автомобільний ключ, а ОСОБА_2 - монтировку, мотузку і скотч, підійшли до першого під'їзду будинку АДРЕСА_1, і біля ліфта стали очікувати ОСОБА_5 У момент, коли та вийшла із ліфта і проходила повз ОСОБА_1, той, щоби оглушити її, діючи відповідно до відведеної йому ролі, завдав їй удар ключем в область потилиці, від чого та впала, але свідомості не втратила і, не підпускаючи нападників до себе, почала чинити їм активний опір кричати, кликати на допомогу, дряпати ОСОБА_1 руки.

Остерігаючись викриття і затримання ОСОБА_1 з ОСОБА_2, не довівши злочинний умисел до кінця, з місця події зникли.

В результаті нападу ОСОБА_5 були заподіяні тілесні ушкодження у виді саден колінних та ліктьових суглобів, які відносяться до категорії легких.

24 вересня 2006 року ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою з особою, кримінальну справу щодо якої закрито у зв'язку з її смертю, на заволодіння майном ОСОБА_6, що мешкав у кв. АДРЕСА_2, вдень проник у його помешкання, звідки таємно викрав дві мисливські рушниці, два мисливські ножі, які визнані холодною зброєю, мобільного телефона, фотоапарата та інше майно, загальна вартість якого складала 3723 гривні 85 копійок.

Викрадене із квартири ОСОБА_6 майно, в т.ч. і мисливські ножі, які є холодною зброєю, ОСОБА_2 перевіз до своєї знайомої ОСОБА_7, яка проживала у кв. АДРЕСА_3

26 вересня 2006 року під час проведення оперативно-розшукових заходів по установленню місця перебування ОСОБА_2, який підозрювався у вчиненні крадіжки майна в ОСОБА_6, співробітники карного розшуку Куп'янського МРВ ГУ МВС України в Харківській області капітан міліції ОСОБА_8, старший лейтенант міліції Куценко В., лейтенанти міліції ОСОБА_10 і ОСОБА_9, а також старший сержант міліції Бєлий В. прибули до зазначеної вище квартири ОСОБА_7

Подзвонивши у двері, вони відрекомендувались господарці співробітниками міліції і з її дозволу зайшли до помешкання. При цьому ОСОБА_2 чув розмову між співробітниками карного розшуку і ОСОБА_7 та із її змісту зрозумів, що вони шукають його. З метою уникнути затримання, він заховався в шафу для одягу, взявши з собою два мисливських ножі.

У процесі огляду жилої кімнати ОСОБА_8 відкрив шафу, в якій ховався ОСОБА_2 Той, завідомо знаючи, що особи, які зайшли в квартиру ОСОБА_7, є співробітниками міліції і перебувають у помешканні у зв'язку з виконанням службових обов'язків, маючи умисел на позбавлення їх життя з метою уникнути затримання і в такий спосіб ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинені злочини, зненацька вискочив із шафи і мисливським ножем наніс удар ОСОБА_8 у лівий бік грудей, ОСОБА_9- у живіт, а ОСОБА_10 - у праве стегно.

Проте довести до кінця свій умисел на позбавлення життя потерпілих ОСОБА_2 не вдалося з незалежної від його волі причини, оскільки він був обеззброєний і затриманий цими ж співробітниками карного розшуку та Куценком В. і Бєлим В., які прийшли їм на допомогу.

Діями ОСОБА_2 співробітникам міліції ОСОБА_9були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, а ОСОБА_8 і ОСОБА_10 - легкі тілесні ушкодження.

На вирок подані касаційне подання та касаційні скарги з доповненнями, в яких:

- прокурор порушує питання про скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд. Посилається на те, що як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 у скоєних злочинах не розкаялися, в суді змінювали показання, що, на думку автора подання, свідчило про їх намагання перешкодити встановленню істини у справі. Враховуючи таку обставину, прокурор вважає, що призначене їм покарання є несправедливим унаслідок м'якості;

- засуджений ОСОБА_1 просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України і призначити покарання, яке не було б пов'язане з позбавленням волі. Цей же вирок у частині засудження за ст.ст. 15 ч. 3, 289 ч. 3 КК України просить скасувати, а справу провадженням закрити за недоведеністю його участі у вчиненні даного злочину. Своє прохання вмотивовує тим, що насильства, яке б було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілої, не застосовував, а умислу на заволодіння належним їй автомобілем не мав і будь-яких дій, спрямованих на вчинення цього злочину не вчиняв. Крім того, оспорює висновки суду про вчинення злочину щодо ОСОБА_5 з ОСОБА_2 Стверджує, що під час нападу на потерпілу з ним була інша особа;

- захисник ОСОБА_3 також просить вирок щодо ОСОБА_1 змінити, перекваліфікувати його дії зі ст. 187 ч. 3, 15 ч. 3, 289 ч. 3 КК України на ст. 186 ч. 2 КК України і пом'якшити покарання. Своє прохання вмотивовує тим, що діями її підзахисного шкоди здоров'ю ОСОБА_5 заподіяно не було, а матеріалами справи не доведена наявність у нього умислу на заволодіння належним їй автомобілем;

- засуджений ОСОБА_2 просить вирок змінити, перекваліфікувати його дії зі ст.ст. 348, 15 ч. 1, 115 ч. 2 п. 1 КК України на ст. 124 КК України, а вирок у частині засудження за ст.ст. 187 ч. 3, 15 ч. 3, 289 ч. 3 КК України скасувати, а справу закрити за недоведеністю участі у вчиненні цих злочинів. На обґрунтування свого прохання посилається на те, що висновки суду про його винуватість у злочинах, за які він засуджений, не відповідають фактичним обставинам справи. Стверджує, що досудове і судове слідство у справі проведено однобічно і неповно з порушенням його права на захист, а також застосуванням з боку оперативних працівників міліції при розслідуванні справи недозволених методів як до нього так і до свідка ОСОБА_7. Вважає, що співробітники Куп'янського МРВ міліції спровокували його дії, пов'язані із заподіянням їм тілесних ушкоджень, оскільки першими застосували до нього фізичну силу, що змусило його захищатись. Заперечує наявність умислу на вбивство працівників правоохоронного органу, оскільки в ситуації, що складалася, не усвідомлював, що особи, які зайшли у квартиру ОСОБА_7, були працівниками міліції. Заперечує причетність до злочинів стосовно ОСОБА_4 і ОСОБА_5 і вважає докази, якими суд обґрунтував його винуватість у їх вчиненні, сфальсифікованими.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який вважав вирок законним і обґрунтованим, а касаційні подання і скарги безпідставними, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засуджених і захисника підлягають частковому задоволенню, а касаційне подання необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у злочинах, за які їх засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які суд належно дослідив.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про непричетність до злочину щодо ОСОБА_4 спростовуються такими доказами.

На допитах як підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_2 вину за цим обвинуваченням визнавав і показував, що був ображений на ОСОБА_4, який безпідставно звинуватив його у крадіжці. З метою помсти він 6 червня 2006 року зайшов до нього в кабінет наявним у нього розвідним ключем завдав два удари в голову потерпілого. Побачивши у сейфі гроші, висунув вимогу ОСОБА_4 віддати їх йому, що той і зробив, віддавши приблизно 1000 гривень. Після цього забрав у нього ключі від автомобіля, з якого взяв баретку, приніс її ОСОБА_4 і наказав віддати йому наявні в ній гроші. Виконуючи вимогу, потерпілий віддав йому 1400 гривень, із яких 1100 гривень він забрав, а решту повернув ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 135, 144).

На очній ставці з ОСОБА_4, ОСОБА_2 підтвердив наведені вище показання про обставини вчиненого ним нападу на потерпілого (т. 3, а.с. 136).

Відтворюючи обстановку й обставин події, ОСОБА_2 в подробицях розповів та показав на місці спосіб, в який він заволодів грошима ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 137-139).

З огляду на те, що показання ОСОБА_2, в яких він визнавав себе винним у заволодінні грошима потерпілого, об'єктивно узгоджуються з показаннями ОСОБА_4, який підтвердив обставини нападу на нього засудженого та заволодіння ним його грошима, суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку, визнавши достовірними.

Відповідно до даних висновку судово-медичної експертизи в ОСОБА_4 було виявлено забиту рану на голові, яка могла утворитись 6 червня 2006 року від дії тупого, твердого предмета і за ступенем тяжкості відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я (т. 2, а.с. 49-50).

Враховуючи таку обставину, а також те, що засуджений вчинив розбій з проникненням у сховище, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за цим епізодом обвинувачення за ч. 3 ст. 187 КК України.

Не ґрунтуються на матеріалах справи доводи касаційних скарг ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про непричетність останнього до злочинів щодо потерпілої ОСОБА_5

Із показань, які давав ОСОБА_1 на допиті як обвинувачений, видно, що за пропозицією ОСОБА_2 вони з метою заволодіння майном ОСОБА_5, у тому числі належним їй автомобілем, спланували напад на неї. Згідно з планом, вони відслідкували час від'їзду потерпілої і вирішили напасти на неї на першому поверсі під час виходу із ліфта. 23 червня 2006 року, приблизно о 10-ій годині, прийшов у квартиру ОСОБА_2, який проживав з ОСОБА_5 в одному під'їзді. Той для нападу дав йому знаряддя злочину - металевий накидний гайковий ключ, загорнутий в поліетиленовий пакет і перемотаний скотчем. Собі ж ОСОБА_2 взяв замотаного в такий же пакет металевого прута довжиною 30-40 см. та приблизно 2 м. вірьовки для зв'язування потерпілої і занесення її у квартиру. Діючи узгоджено і з розподілом ролей, вони зустріли потерпілу при виході із ліфта. Він завдав їй по голові з невеликою силою удар ключем по голові, який прийшовся в область шиї і плеча. Потерпіла похитнулась і впала, однак вчинила активний опір і почала кликати на допомогу. Вони злякались бути викритими і з місця події зникли (т. 3, а.с. 188-193).

Такі ж за змістом показання на досудовому слідстві на допиті як обвинуваченого за участю захисника давав і ОСОБА_2 (т. 3, а.с. 212-221).

Зважаючи на те, що наведені вище показання засуджених об'єктивно узгоджуються з іншими доказами, суд обґрунтовано визнав їх достовірними і допустимими та поклав в основу обвинувального вироку.

Зокрема із показань ОСОБА_5 видно, що 23 червня 2006 року приблизно о 12-ій годині, виходячи із ліфта, помітила двох незнайомих хлопців. На виході з будинку відчула удар твердим предметом по голові, внаслідок чого упала на лікті і коліна. При цьому почула розмову між нападниками про те, що необхідно забрати в неї ключі від квартири та автомобіля. Почувши це, вчинила опір, почала кликати на допомогу, що змусило незнайомців вдатися до втечі.

У подальшому вона при пред'явленні особи для впізнання серед інших осіб упізнала ОСОБА_1 як особу, котра вчинила на неї напад (т. 3, а.с. 53).

Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи в ОСОБА_5 були виявлені садна на кінцівках - на передній поверхні правого та лівого наколінників, а також на зовнішній поверхні правого і лівого ліктьових суглобів. Зазначені тілесні ушкодження віднесені до категорії легких без спричинення короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності (т. 2, а.с. 41; т. 3, а.с. 27).

Таким чином, засудженими при нападі на потерпілу було застосоване насильство, яке не було небезпечним для її життя чи здоров'я, про що свідчать показання судмедексперта в суді, а тому кваліфікація їх дій за ч. 3 ст. 187 та ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України є помилковою.

Матеріали справи інших ознак розбою не містять і їх не навів суд у вироку.

З огляду на це, колегія суддів вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за цим епізодом обвинувачення з ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 2 ст. 186 і ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України та призначити їм покарання в межах санкцій цих законів.

Такими, що суперечать наявним у справі доказам, є і доводи ОСОБА_2 про його необізнаність у тому, що небезпечне для життя і здоров'я насильство застосовувалось ним до працівників правоохоронного органу.

Так, на допитах як підозрюваного та обвинуваченого за участю захисника ОСОБА_2 давав показання, зміст яких зводився до наступного.

Так, ОСОБА_2 показував, що після крадіжки належного ОСОБА_6 майна, він поселився у квартирі ОСОБА_7, забравши туди викрадені мисливські рушниці та ножі. Ввечері 26 вересня приблизно о 20-ій годині у квартиру з дозволу господарки зайшли працівники міліції, які повідомили ОСОБА_7, що шукають його, ОСОБА_2 Почувши це, він взяв ножі та заховавсь у шафі, в якій був виявлений одним із міліціонерів. Вискочивши з неї, щоби уникнути затримання ножем ударив одного із міліціонерів в область грудей, другого - в живіт, а третього - в ногу вище коліна (т. 1, а.с. 37-41; 67-70).

На відтворенні обстановки й обставин події ОСОБА_2 в подробицях у присутності захисника розповів про обставини заподіяння тілесних ушкоджень працівникам міліції, які брали участь у його затриманні, та продемонстрував механізм нанесення ножових ударів (т. 1, а.с. 56-60).

З огляду на те, що наведені вище показання ОСОБА_2 об'єктивно узгоджуються з іншими доказами, які повністю викривають його в злочинах, інкримінованих за цим епізодом обвинувачення, суд обґрунтовано визнав їх достовірними і допустимими та поклав в основу обвинувального вироку.

Так, із показань потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 видно, що при виявленні ОСОБА_2 у квартирі ОСОБА_7, той вчинив на них напад, заподіявши при цьому їм ножові поранення.

Остання обставина підтверджується даними висновків судово-медичних експертиз про наявність у ОСОБА_8 непроникаючої колено-різаної рани грудної клітини спереду, в ОСОБА_9 - проникаючої колено-різаної рани в області живота зліва і у ОСОБА_10 - колено-різаної рани на передньо-внутрішній поверхні правого стегна в нижній його третині.

Зазначені тілесні ушкодження, як стверджує експерт, виникли від дії колючо-різального предмета, яким могло бути лезо ножа (т. 2, а.с. 14-15, 23-24, 32-33).

Із показань потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та свідка ОСОБА_11вбачається, що перед тим як зайти у квартиру ОСОБА_7 вони відрекомендувались їй співробітниками міліції та пояснили мету свого візиту - розшук ОСОБА_2 Таку обставину підтвердила на досудовому слідстві свідок ОСОБА_7, показання якої були досліджені судом у встановленому законом порядку (т. 3, а.с. 171-174).

З огляду на вищенаведене, суд обґрунтовано відкинув показання ОСОБА_2 про його необізнаність у тому, що ножові удари він завдавав співробітникам міліції, визнавши їх неспроможними та такими, що спрямовані на зменшення об'єму обвинувачення з метою уникнення більш суворого покарання.

Не ґрунтуються на матеріалах справи й наведені в касаційній скарзі ОСОБА_2 доводи про те, що показання на досудовому слідстві, в яких визнавав себе винним, він давав вимушено внаслідок застосування до нього фізичного насильства.

Як видно із даних протоколів допитів ОСОБА_2 як підозрюваного і обвинуваченого, свої показання він давав у довільній формі, стверджуючи своїм підписом у кожному процесуальному документі про їх добровільний характер та правильність запису. Зважаючи на це, а також і на ту обставину, що при проведенні цих слідчих дій брав участь захисник, що унеможливлювало застосування фізичного насильства, суд з наведенням у вироку переконливих мотивів обґрунтовано відкинув твердження засудженого про застосування недозволених методів досудового слідства.

На користь такого висновку суду слугують і дані прокурорської перевірки, згідно з якими в діях співробітників міліції, які брали участь у розслідуванні справи, а також в затриманні ОСОБА_2, ознак перевищення влади не встановлено.

Враховуючи обране ОСОБА_2 знаряддя злочину, яке він використав при нападі на потерпілих, механізм заподіяння та локалізацію тілесних ушкоджень, суд дійшов правильного висновку, що в ситуації, яка склалась, засуджений діяв з прямим умислом на вбивство працівників правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків по затриманню його як особи, яка вчинила злочин. І лише завдяки рішучим діям потерпілих та інших співробітників міліції, які прийшли на допомогу, вдалося ОСОБА_2 обеззброїти та затримати, що дало суду підстави дійти висновку про недоведеність умислу засудженого до кінця з причин, незалежних від його волі. Тому доводи касаційної скарги засудженого про відсутність у нього умислу на позбавлення життя ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 є безпідставними.

Не відповідають матеріалам справи і доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що шкоду здоров'ю потерпілим він заподіяв у стані необхідної оборони, оскільки досудовим слідством установлено, а судовим - підтверджено, що він першим напав на співробітників карного розшуку.

Проаналізувавши зібрані в справі докази в їх сукупності, зокрема й ті, на які містяться посилання в касаційній скарзі, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за цим епізодом обвинувачення як за ст. 263 ч. 2 КК України, так і за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 348 і 15 ч. 1, 115 ч. 2 п. 1 КК України, як замах на вбивство трьох працівників правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків. Така кваліфікація дій засудженого узгоджується з роз'ясненням, що міститься в абзаці п'ятому пункту дванадцятого постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" від 07.02.2003 (v0002700-03) року.

Що ж стосується доводів касаційного подання про м'якість призначеного засудженим покарання, то вони на думку колегії суддів, є непереконливими.

Як видно із даних вироку, покарання ОСОБА_2 за сукупністю злочинів суд призначив шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, а за сукупністю вироків - шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за цим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Таке рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 70, 71 КК України, а призначене ОСОБА_2 покарання - вимогам ст. 65 КК України.

Враховуючи конкретні наслідки злочинної діяльності ОСОБА_2 і, зокрема, тяжкість заподіяних потерпілим ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10 тілесних ушкоджень при посяганні на їх життя, колегія суддів підстав для визнання призначеного йому покарання несправедливим унаслідок м'якості як за сукупністю злочинів, так і за сукупністю вироків не знаходить.

З огляду на те, що дії ОСОБА_1 підлягають перекваліфікації на менш тяжкий злочин, колегія суддів не входить в обговорення доводів касаційного подання про відповідність призначеного йому покарання вимогам закону.

Істотних порушень норм кримінально-процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 задовольнити частково, а касаційне подання прокурора залишити без задоволення.

Вирок колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 27 листопада 2007 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 із ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України і призначити за цим законом чотири роки позбавлення волі.

Його ж дії з ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України перекваліфікувати на ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України і призначити за цим законом п'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_1 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі строком на п'ять років з конфіскацією всього майна, що є особистою власністю засудженого.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_2 за епізодом обвинувачення в розбійному нападі на ОСОБА_5 з метою заволодіння належним їй майном, у т.ч. автомобілем, із ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України і призначити за цим законом чотири роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 визначити за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 185 ч. 3, 186 ч. 2, 187 ч. 3, 15 ч. 1, 115 ч. 2 п. 1, 348, 263 ч. 2 і 15 ч. 3, 289 ч. 2 КК України, покарання у виді позбавлення волі строком на дванадцять років з конфіскацією всього майна.

На підставі ст. 71 КК України до покарання за цим вироком частково приєднати покарання, невідбуте за попереднім вироком, і за сукупністю вироків ОСОБА_2 визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на тринадцять років з конфіскацією всього майна.

головуючого	Кармазіна Ю.М.,
суддів	Глоса Л.Ф. і Федченка О.С.
за участю прокурора	Волошиної Т.Г.