ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мороза М. А. суддів Крижановського В. Я., Слинька С. С., за участю прокурора захисника засудженого Лисого С. Л., ОСОБА_5,ОСОБА_6 розглянула в судовому засіданні в м. Києві 06 лютого 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2013 року щодо нього.
Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2013 року
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не мав судимості,
засуджено за ч. 2 ст. 272 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати автонавантажувачами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Стягнуто із ОСОБА_6 на відшкодування матеріальної шкоди: 24110 грн. 60 коп. на користь ОСОБА_7, 5990 грн. 83 коп. та 5640 грн. 98 коп. на користь департаменту фінансів Миколаївської міської ради
Згідно з цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину за таких обставин.
Під час другої зміни з 12 квітня 2010 року докерам-механізаторам бригади № 102 ТОВ "Стивідорна компанія "Нікмет-термінал" (далі - ТОВ), до складу якої входив потерпілий ОСОБА_7, було доручено перевантаження металовантажів зі складу в трюм судна "Tavik Bey". Такі роботи відповідно до п. 101 Переліку робіт, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 06 січня 2005 року № 15, відносяться до робіт із підвищеною небезпекою.
Змінний стивідор ТОВ та бригадир бригади № 102 відправили ОСОБА_7 разом з іншою особою під портальний кран № 76 для перечеплення металовантажу.
Приблизно о 21.00 год. ОСОБА_7, самовільно залишивши своє робоче місце, направився до залізничного (технологічного) переїзду причалу № 6 ДП "Миколаївський міський торгівельний порт" (м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, у м. Миколаїв), де заскочив на підніжку автонавантажувача "Кальмар", державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував докер-механізатор ОСОБА_6, і попросив останнього підвезти вантажозахоплюючі пристрої під портальний кран № 76.
Після цього ОСОБА_7 зійшов з підніжки нерухомого автонавантажувача на тверде покриття, а ОСОБА_6 усупереч вимогам пунктів 3.2, 3.4 Інструкції з охорони праці № 16-СКНМТ для водія автомобільного автонавантажувача, затвердженої наказом генерального директора ТОВ від 14 серпня 2008 року № 10, не переконавшись у відсутності на шляху слідування людей та перешкод, не вживши всіх заходів до попередження аварії чи нещасного випадку при появі на шляху слідування автонавантажувача перешкоди чи пішохода, почав рух автонавантажувачем, у результаті чого наїхав заднім лівим колесом на праву ногу ОСОБА_7, завдавши йому тяжких тілесних ушкоджень.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня
2013 року цей вирок районного суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі засуджений порушує питання про незаконність оскаржуваних судових рішень і просить їх скасувати, а справу щодо нього закрити за відсутністю складу злочину.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та захисника, які підтримали касаційну скаргу, прокурора, який підтримав касаційну скаргу частково та просив скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково.
Відповідно до ч. 2 ст. 377 КПК України 1960 року при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено підстави, через які апеляцію суд визнає необгрунтованою. Тобто в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, викладені в апеляції, та зіставити їх із наявними у справі доказами, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Однак з ухвали апеляційного суду вбачається, що вказаних вимог закону в цій справі належним чином не виконано.
У своїй апеляції засуджений наводив доводи, по суті аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, а саме звертав увагу суду на те, що в оскаржуваному вироку щодо нього наводяться посилання на суперечливі показання свідків, які не підтверджують його винуватості у інкримінованому йому злочині. Крім того, засуджений стверджував, що заявлений потерпілим цивільний позов вирішено неправильно.
Однак суд апеляційної інстанції поверхово розглянув апеляцію засудженого, детально не дослідивши матеріалів справи, і не спростував належним чином доводів засудженого щодо його невинуватості у нещасному випадку з ОСОБА_7
Зокрема, як убачається з матеріалів справи, докази, на які послались суди першої та апеляційної інстанцій при постановленні оскаржуваних судових рішень є суперечливими.
Так, свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 стверджували, що ОСОБА_6 почав рух автонавантажувача тільки після того, як
ОСОБА_7 зійшов з підніжки та відійшов від транспортного засобу на
5 м, що підтверджує показання засудженого в тій частині, що він переконався у відсутності перешкод та пішоходів у напрямку руху його транспортного засобу і розпочав рух тільки після того, як потерпілий відійшов від автонавантажувача.
При цьому, з показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 випливає, що вони взагалі не бачили моменту наїзду автонавантажувача на ногу ОСОБА_7
Разом із тим, суд послався на показання цих свідків як на докази, що спростовують показання ОСОБА_6 і доводять його винуватість у нещасному випадку з ОСОБА_7
Суд апеляційної інстанції не усунув цих суперечностей, не провів аналізу наведених доказів, а також інших доказів у справі у їх сукупності для спростування чи підтвердження доводів щодо незаконності вироку районного суду, викладених засудженим у його апеляційній скарзі.
Крім того, під час перевірки правильності вирішення цивільного позову потерпілого у справі, апеляційний суд не врахував спеціальних норм цивільного права, що регулюють відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Зокрема, як убачається із судових рішень при вирішенні цивільного позову, суд керувався положеннями ст. 1166 ЦПК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду.
Разом із тим, суд не врахував, що автонавантажувач, яким керував ОСОБА_6, та унаслідок наїзду якого було завдано шкоди
ОСОБА_7, є джерелом підвищеної безпеки, а також того, що ОСОБА_6, керуючи автонавантажувачем, виконував свої трудові обов'язки, оскільки перебував у трудових відносинах із ТОВ.
При цьому згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, котра на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, а ч. 1 ст. 1172 цього ж Кодексу передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Наведені норми закону є спеціальними по відношенню до ст. 1166 ЦК України, а тому їм має надаватися перевага у застосуванні поряд із загальними нормами. Однак апеляційний суд, перевіряючи справу в апеляційному порядку, залишив поза увагою ці норми матеріального права.
Таким чином, на підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції поверхово розглянув справу за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6, порушивши вимоги ст. 377 КПК України 1960 року. Тому його рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.
Під час нового апеляційного розгляду слід урахувати наведене у цій ухвалі, а також повно та всебічно перевірити, у тому числі за необхідності - шляхом проведення судового слідства, всі доводи, наведені в поданій на вирок апеляції, за результатами чого необхідно дати належну юридичну оцінку діям ОСОБА_6 і прийняти законне й обгрунтоване рішення з дотриманням вимог процесуального та матеріального законів.
Крім того, суду необхідно урахувати правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів
у х в а л и л а:
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня
2013 року щодо ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
Судді:
_________________М. А. Мороз
_______________В. Я. Крижановський
__________________ С. С. Слинько