Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 вересня 2008 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2007 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2007 року відмовлено в задоволенні скарг ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на постанову Ізмаїльського міжрайонного прокурора від 16 червня 2007 року про порушення щодо них кримінальної справи за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 162, ч.2 ст. 365 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2007 року постанову суду скасовано і скасовано постанову Ізмаїльського міжрайонного прокурора Одеської області від 16.06.2007 р. про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 162, ч.2 ст. 365 КК України.

Відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на підставі ст. 236-8 КПК України.

На обгрунтування свого рішення апеляційний суд вказав, що постанова про порушення кримінальної справи суперечить вимогам ч.1 ст. 98 КПК України, не має вказівок на конкретні обставини, які вказують на наявність у діях ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ознак злочинів, передбачених ч.2 ст. 162, ч.2 ст. 365 КК України.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить ухвалу апеляційного суду від 23.07.2007 року скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Вказує, що висновок апеляційного суду суперечить матеріалам дослідчої перевірки, на підставі яких порушено кримінальну справу.

В доповненні до касаційного подання прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і ще із-за порушення судом вимог ст. 361 КПК України - не повідомлення прокурора та інших осіб про час і день слухання справи.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи зазначену постанову, апеляційний суд послався на те, що постанова прокурора про порушення кримінальної справи, всупереч вимогам ч.1 ст. 98 КПК України, не містить даних про наявність в діях ОСОБА_1 і ОСОБА_2 складів злочинів, передбачених ч.2 ст. 162, ч.2 ст. 365 КК України.

Обгрунтовуючи своє рішення про скасування постанови суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на постанову прокурора про порушення кримінальної справи, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не вказав, які саме дані він визнав достатніми для порушення кримінальної справи, обмежившись лише викладенням фабули вчинених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 дій, наведених у постанові про порушення кримінальної справи та перерахуванням документів і пояснень різних осіб, які є в матеріалах справи.

Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ч.15 ст. 236-8 КПК України, розглядаючи скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, суд повинен перевіряти наявність приводів і підстав для винесення зазначеної постанови, законність джерел отримання даних, які стали підставою для винесення постанови про порушення справи. При цьому суд не вправі розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді справи по суті.

Згідно зі ст. 94 КПК України, приводами для порушення кримінальної справи є заяви або повідомлення, а підставами - достатні дані, що вказують на наявність ознак злочину. Закон не вимагає від відповідних органів при вирішенні питання про порушення кримінальної справи надавати докази або вважати встановленими будь-які обставини.

Як видно з матеріалів справи, приводом до порушення кримінальної справи стала заява ОСОБА_3 про обставини проникнення в його квартиру, проведення там обшуку та спричинення йому тілесних ушкоджень. Зазначені заявником дані підтверджені протоколом огляду місця події, актом судово-медичного освідування заявника, іншими матеріалами, які давали суду підстави вбачати в діях посадових осіб ознаки злочинів, передбачених ч.2 ст. 365 і ч.2 ст. 162 КК України.

Суд першої інстанції при розгляді скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у відповідності з вимогами ст. 236-8 КПК України, дослідив матеріали дослідчої перевірки та, вислухавши пояснення прокурора, ОСОБА_1 і ОСОБА_2, їх захисника, потерпілого ОСОБА_3 прийняв рішення про відмову в задоволенні скарг ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на постанову Ізмаїльського міськрайонного прокурора від 16 червня 2007 року, навівши відповідні мотиви.

За таких обставин висновки апеляційного суду щодо відсутності приводів і підстав до порушення кримінальної справи не переконливі.

Крім того, як видно із матеріалів справи при розгляд апеляції, про день і час її розгляду апеляційний суд не повідомив зацікавлених осіб.

Тому, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а матеріали справи направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді матеріалів справи, суду необхідно дотримуватися вимог ст. 236-8 КПК України, перевірити належним чином достовірність приводів і підстав для порушення кримінальної справи, доводи скарг захисників, і в залежності від встановленого, прийняти законне і обгрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів, -

Касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2007 року щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 скасувати, а матеріали справи направити на новий апеляційний розгляд.